www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Баняс

«Бо з півночі зло приведу і велике нещастя. Лев виходить зі своєї гущавини, і той, хто нищить народи, вирушає з місця, щоби ваш край обернути на руїну. Тож опережіться веретами, плачте, голосіть…»

«НЕБАЖАНІ» ЗАКОНОМІРНОСТІ

Серед західних інтелектуалів сформувалася низка, сказати би, «модних» тем, у розмірковуваннях над якими вітається «єдина та спрямовуюча» думка за повного відкидання альтернативних точок зору. Одна з таких тем стосується осмислення історії націй, що стали жертвами своїх же тоталітарних режимів: нам пропонують бачення, згідно з яким треба розмежовувати, наприклад, камбоджійців та рух «червоних кхмерів», який спочатку вийшов із народних низин, а потім знищив кілька мільйонів співвітчизників.

Популярний чеський літератор Мілан Кундера два десятиліття тому заявив: «Неправильно бачити російський слід у комуністичних злочинах, бо саме цей покірний народ більше за інших постраждав од більшовизму». Такі ж інтенції переважають у трактовці новітньої історії Китаю, аналогічний хід думки призводить до безапеляційних суджень про те, що «іслам — мирна релігія».

Все це — віддзеркалення процесів, які помітні вже давно, але різко пришвидшилися за останні роки. Процесів, які дають змогу говорити про вражаючу інтелектуальну сліпоту Західної цивілізації, навіть про її духовний параліч. Звідси коріння того, що по-справжньому складні проблеми не вирішуються, вже навіть не замовчуються — їх воліють не помічати. Або, що ще гірше, — пропускати через різні «інтерпретації», котрі й закінчуються умовиводами про «святий народ» і «гуманістичну релігію», що їм «не пощастило опинитись у заручниках катаклізмів історії».

Єдине виправдання для інтелектуальних кіл, які будують отакі конструкції-перевертні, це розуміння, що ними керує страх. Насамперед страх визнати, що хід людської історії — феномен набагато складніший, аніж хочеться думати, а найболючіші питання нинішнього світу нагадують матрьошки: ось, здавалось би, нерозв’язне протиріччя, та копни глибше й побачиш, що воно тільки частина чогось більшого. Критичнішого…

Якщо стисло: аналіз минулого націй із досвідом тоталітаризму беззаперечно доводить, що то не еволюційний викрут або трагічний зрив, а сама логіка. Тобто якщо, приміром, китайці тисячоліття тому жили в деспотичній державі, котра вимагала передусім покори, нині існують за аналогічних умов, значить, і в майбутньому тиранія у Піднебесній не зникне, хіба що трансформується (сливе, комуністи тут ні до чого: «червона» ідеологія приживається лише там, де є придатний для неї ґрунт).

ЧОТИРИ ФАКТИ

Ідентична ситуація з росіянами: елементарно згадавши курс історії, зокрема, найшанованіших ними «державотворців» — од Івана IV Грозного до Йосипа Сталіна через Петра I, збагнемо, що потреба у «сильній руці», котра виморює мільйони людей (своїх і чужих), природна для цього народу. Тому «бачити його слід у комуністичних злочинах» не просто правильно — необхідно, особливо тим націям, яким не поталанило жити поряд із «богоносною».

Взагалі всім зацікавленим треба знати чотири очевидні факти:

— із-поміж християнських народів росіяни зазнали найслабшої євангелізації, чому, крім іншого, «сприяв» тяжкий язичницький спадок завойованих ними угро-фінських етносів (ніде у світі не знайдено такої густоти капищ, як на території Москви);

— за часів Російської імперії та СРСР було знищено десятки етнічних груп і мов, а ще більше народів і народностей пережили незворотні руйнування (асиміляцію, розмивання національного коду, привласнення їхньої історичної пам’яті);

— більшовизм виник як органічний елемент світосприйняття «московитів», давно звиклих до рабства, халяви, неробства, владної ієрархічності й ігнорування цінності «людського матеріалу»;

— якщо кожен етнос сприймає деякі епізоди власної історії через міфи, а не факти, то унікальність росіян у тому, що всі більш-менш важливі події свого минулого вони бачать винятково через міфологізовані призми, й чиїсь намагання показати істину незмінно наштовхуються на агресію.

РОЗРУБАТИ ВУЗОЛ

Отже, запитання: нація з отаким подієвим «наплічником» — жертва катаклізмів (революцій, воєн, диктатур, репресій, геноцидів) чи їхнє першоджерело?

Або інакше: на що заслуговує етнос, літописні сторінки котрого переповнені такою кількістю катів та людожерів (досі обожнюваних, до речі!)? На співчуття? Саме цим керувалася західна еліта 1990-х, відтак отримала вторгнення в Грузію, Сирію, Україну та півмільйона смертей. І, тим не менше, знову чуємо: «Російський народ не винуватий, його зазомбувала владна верхівка»…

Може, час змінити парадигму? Й усвідомити: цивілізований світ приречений і надалі долати віковічні проблеми з Москвою, поки не зважиться на радикальний крок. Причому йдеться не про демонтаж політичної системи, а карантинізацію народу, чий найбільший талант — множення злочинів. Левовий же шмат роботи доведеться виконати українцям — головній жертві монстра та… головному винуватцю його появи: саме наші православні уми XVIII ст. розробили концепцію імперії двоголового орла.

2016