на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Ярослав Грицак - iсторик, публіцист,
професор Українського Католицького університету

Новорічне звернення до президента України

Біднійте, пане Порошенко, і чим переконливіше, тим краще

 

Gazeta Wyborcza нещодавно опублікувала моє інтерв'ю, помилково назвавши мене  радником українського президента. Довелося писати спростування, оскільки я ним не є. Але якби це було так, що б я порадив главі держави?

Для початку висловив би своє визнання: Петро Порошенко — перший президент України, при якому вже третій рік ведуться систематичні реформи. З усіх українських лідерів такі реформи намагався проводити Леонід Кучма, і то лише в перший рік своєї влади. Якими б скромними вони не були, але дали ефект через кілька років.

Я не знаю, якою була б Україна, якби не спровоковане цими реформами економічне зростання другої половини 1990‑х, яке підштовхнуло зі свого боку новий середній клас — клас, значною мірою відповідальний за перший, а ще більше — за другий Майдан. Можу тільки уявити, якою і де зараз була б Україна, якби якісь реформи проводив Віктор Ющенко. До нього лише одне питання: як він може спати вночі, чи не мучать його докори сумління?

Проведення або непроведення системних реформ — головний критерій, який має визначати наше ставлення до кожного українського президента. Порошенко цьому критерію відповідає. Не скажу, що ідеально. Однак за неідеальність відповідає не тільки він, але й наше організоване громадянське суспільство. Останнє не може забезпечити достатній тиск знизу. Не на словах — на словах ми всі вміємо, а за допомогою нових політичних проектів і катапультування у вищі ешелони влади реформаторів (приклад ProZorro — радше виняток, ніж правило). Якщо немає політичного тиску, то і реформи йдуть так собі — запізніло і повільно.

Громадянське суспільство разом з президентом заслуговує загальної похвали не за реформування, а, по суті, за створення української армії. Потрібно бути сліпим або популістом, щоб не визнавати цього. При цьому лише одному президенту варто висловити визнання за зовнішню політику. Кажіть, що хочете, але я не бачу на цьому місці Юлію Тимошенко, Юрія Бойка, Анатолія Гриценка чи будь-якого іншого політика з президентськими амбіціями.

Тут мої компліменти закінчуються. Далі починається критика. Зупинюся на головному і вкотре повторю: "Недостатньо сказати "А", якщо не говориш "Б". Не може бути радикальних економічних реформ без таких же політичних. Мовою теорії: не можна перейти до стабільного економічного розвитку без переходу до відкритого доступу в політиці. Рівень закритості буває різним, і Україна еволюціонує від більшої закритості до меншої. Але загалом наша політична система залишається закритою, і символом її закритості є сам президент.

Не знаю, для чого він зосереджує владу в своїх руках: заради того, щоб проводити реформи "зверху", заради перемоги на наступних виборах або ж просто задля власного збагачення. Але сам факт, що я цього не знаю, і ті, хто намагається зрозуміти українську ситуацію, теж не знають, говорить про те, що українська політика залишається закритим "чорним ящиком".

Найгірше, якщо президент збирає владу для власного збагачення. У протилежному нас намагається переконати преса, старі та нові опозиціонери. Про це ж говорять знайомі бізнесмени. Можливо, це і правда. Але не можу повірити, поки не побачу. Так само, як і в благородність намірів президента повірю лише після того, як прочитаю його електронну декларацію за 2017 рік і зможу порівняти її з нинішньою. Якщо за рік статки Порошенка збільшаться, значить, це правда — він став реінкарнацією Януковича.

Але ми не зобов'язані чекати цілий рік. Президент може доводити добрі наміри вже з 1 січня 2017‑го, роздаючи свої статки на благодійні цілі. Знову‑таки, подейкують, що він займається цим, але не публічно. Не хочу покладатися на чутки. Хочу бачити, як він роздає кошти через створені ним благодійні фонди для допомоги біженцям, інвалідам війни, пенсіонерам, молодим вченим і соціально незахищеним верствам населення. Іншими словами, у нашого президента є можливість стати кимось на кшталт українського Сороса або діккенсівського Скруджа, якщо хочете, що переродився під впливом Різдвяного чуда.

Я міг би використовувати моральні аргументи — мовляв, негарно бути багатою людиною в країні, яка бідніє. Але якоюсь мірою це повертає нас до проведення або непроведення реформ.

Отже, якщо моє головне побажання українцям — ставайте багатшими, то президенту в новорічному зверненні раджу якраз протилежне: біднійте, пане Порошенко, — і чим переконливіше, тим краще.

http://nv.ua/ukr/opinion/grytsak/novorichne-zvernennja-do-prezidenta-ukrajini-382111.html

 





 

Яндекс.Метрика