www.ji-magazine.lviv.ua

Максим Вікулов

Перша стоденка 45-го президента Сполучених Штатів Дональда Трампа нагадувала яскравий карнавал, в якому сплелися феєричні висловлювання і палацові інтриги; російський шпигунський скандал і протистояння з пресою; невдачі у внутрішній політиці і спроби знайти себе у зовнішній

Невизначеність – те почуття, яке відчували політики і експерти, журналісти і розвідники, фінансисти і дипломати, активісти і звичайні зіваки – все ті, хто зібрався 21 січня цього року біля західного крила Капітолію, слухаючи інавгураційну промову 45-го глави Білого дому.

Контраверсійні заяви, наспіх зібрана різнокаліберна команда, неоднозначний кейс – все це не давало можливості спрогнозувати, якою стане зовнішня політика наймогутнішої держави на планеті і до чого готуватися трьом сотням мільйонів американців всередині країни. Американської та світової громадськості залишалося тільки одне – подивитися на перші кроки нового лідера і сформованої ним команди, щоб зрозуміти, які зі своїх обіцянок має намір виконувати щойно обраний президент, а що було лише красивою (або не дуже) передвиборною риторикою.

Зараз, після перших ста днів президентства найекстраординарнішого господаря Овального кабінету, можна з упевненістю констатувати: визначеності стало не набагато більше. Неоднозначні заяви нового глави держави, в яких спочатку чітко проглядалися реверанси у бік Москви, налаштували проти нього істеблішмент (включаючи рідну партію) і найсерйознішим чином послабили позиції команди Трампа на всіх фронтах. Внутрішньополітичні ініціативи Дональда Трампа зустріли серйозний опір і опинилися в підвішеному стані. Значна частина оточення загрузла в палацових інтригах, конкуруючи за доступ до тіла і проштовхуючи різноманітні концепції облаштування країни і світу, що часто суперечили одна одній. Зовнішня політика Сполучених Штатів виявилася заручником політики внутрішньої і в значній мірі відображає розбрід і хитання, що охопили Білий дім і Капітолійський пагорб.

Вся королівська рать: конкуренція всередині адміністрації

З найперших кадрових призначень здавалося, що новообраний президент, замість формування єдиної і монолітної команди, конструює систему стримувань і противаг. Що було трохи дивно, враховуючи заявлені наполеонівські плани нового лідера, але все ж цілком допустимо і нормально.

Реальність, проте, виявилася куди сумнішою: концепції створення цілісної команди у Дональда Трампа не було від слова «зовсім». В результаті людей на ключові пости підбирали, як правило, методом тику. Ні про системну і злагоджену роботі, ні навіть про здорову і продуктивну конкуренцію всередині такої адміністрації, зрозуміло, не могло бути й мови. Крім того, багато призначень і запропонованих кандидатур були вкрай неоднозначно зустрінуті політикумом і суспільством.

Єдиною людиною, чия кандидатура отримала одностайне схвалення, став керівник Пентагону Джеймс Меттіс. Генерал, який має репутацію хороброго солдата, видатного воєначальника і військового інтелектуала, не тільки отримав повну підтримку Сенату (за його призначення проголосували 98 сенаторів із 100), але і спеціальне виключення із закону, що забороняє військовослужбовцям займати посаду міністра оборони протягом семи років після закінчення служби .

Куди менш райдужно законодавці і преса зустріли претендента на посаду державного секретаря, екс-керівника нафтового гіганта ExxonMobil  Рекса Тіллерсона, над яким тяжіли занадто тісні зв’язки з людьми з найближчого оточення Володимира Путіна. Втім, Тіллерсон все ж пройшов горнило Сенату, і останнім часом все більше і більше демонструє, що побоювання в його проросійськості не мають під собою реального підґрунтя. Більш того, навички проведення кризових переговорів з непростими партнерами, здатність зайняти жорстку позицію укупі з ідеальним розумінням того, як функціонує російська еліта, робить Рекса Тіллерсона справді безцінним переговірником з Кремлем. Як, втім, і з будь-якими іншими проблемними режимами.

У той же час, Держдеп і інші системні структури в значній мірі усунені від вироблення як зовнішньої, так і внутрішньої політики. З самого початку, ключові рішення і доленосні документи розроблялися в вузькому колі найближчих радників, куди спочатку входили глава адміністрації  Рейнс Прібіус, радник з нацбезпеки Майкл Флінн, головний стратег Стівен Беннон, дочка новообраного президента Іванка Трамп і її чоловік, старший радник Джерад Кушнер.

Втім, Майкл Флінн, основний апологет перезавантаження відносин Вашингтона з Москвою, недооцінив токсичність останньої і впав першою жертвою звинувачень у несанкціонованих контактах з російськими дипломатами. Приховавши від громадськості факт спілкування з послом РФ Сергієм Кисляком, та ще й дезінформуваши з цього приводу віце-президента  Майка Пенса,  Флінн був змушений звільнитися  після 23 днів перебування на посаді, поставивши абсолютний антирекорд за терміном перебування на одній з ключових посад в Білому домі. У той же час, 23 днів цілком вистачило для того, щоб повністю розвалити роботу американського Радбезу: за словами поінформованих людей, Майкл Флінн залишив після себе цілковитий бардак, і новому раднику з національної безпеки Герберту Макмастеру довелося по крихтах відновлювати роботу відомства.

Падінню свого конкурента Майкла Флінна явно зрадів старший радник президента і його головний стратег Стів Беннон. Приблизно на місяць лідер американських альтернативних правих повністю монополізував вплив на президента, проштовхуючи власну концепцію внутрішньої і зовнішньої політики і розставляючи своїх людей на ключові посади. З під пера Беннон виходили ключові промови Дональда Трампа, включаючи інавгураційну, і проекти основних указів, починаючи з указу щодо обмеження міграції. Домігшись включення себе до складу Ради національної безпеки і виключення звідти своїх головних конкурентів, Стів Беннон брав участь у всіх важливих нарадах і був присутній при телефонних переговорах новообраного глави держави з лідерами інших країн. У той же час, зосередивши в своїх руках колосальний вплив, Беннон примудрився завалити практично всі напрямки, за які брався. Так, підготовлені головним стратегом укази блокувалися в судах, скасування обамівської реформи охорони здоров’я провалилося, ряд переговорів Трампа з іноземними лідерами, за які відповідав Стівен Беннон, пройшли значно гірше, ніж хотілося б.

Проколами Беннона із задоволенням скористалися його численні недруги, щоб обмежити гіпертрофований вплив «американського Леніна» на главу держави. У підсумку, спільними зусиллями Джерада Кушнера і Герберта Макмастера зірка лідера ультраправих дещо закотилася. Замість нього, ключову роль в білятрамповскіх розкладах зайняв зять глави держави, що дотримується куди більш традиційних поглядів на внутрішню і зовнішню політику. Так, зараз Кушнер курирує питання взаємин з Китаєм, Ізраїлем, Іраком, Мексикою і рядом інших держав, перетворившись в такого собі тіньового держсекретаря. Подейкують, що Джаред Кушнера зіграв ключову роль у зміні політики Білого дому щодо Китаю від конфронтації до співпраці. Рецепти Кушнера, на відміну від ідей Беннон, не настільки конфронтаційний і не ведуть до розколу країни і до нескінченних скандалів. До того ж, зять президента не вступає в конфлікти з іншими представниками команди. З огляду на це, а також тяжіння Дональда Трампа до «сімейних цінностей», ризикнемо припустити, що Кушнер влаштувався на владному Олімпі всерйоз і надовго, і його вплив на політику Білого дому буде багато в чому визначальним.

Що ж стосується нового радника з національної безпеки Герберта Макмастера, то його вплив на 45-го президента також досить високий. У тандемі з міністром оборони Джеймсом Меттісом, Макмастер просуває ідеї співпраці з традиційними союзниками, в тому числі в рамках НАТО, для протидії основним загрозам світовій безпеці. До яких, на одностайну думку обох генералів, відноситься в тому числі і російський реваншизм.

Російський скандал

Дивні заяви, в яких новообраний президент вкрай схвально відгукувався про російського лідера Володимира Путіна, намір влаштувати перезавантаження відносин з Москвою і наявність в команді Дональда Трампа з відверто проросійським кейсом відразу ж стала основним головним болем американського істеблішменту. Після відставки Майкла Флінна, американські законодавці почали розслідування можливих зв’язків команди Дональда Трампа з росіянами. Під прицілом опинилося не менше 20 осіб, включаючи генпрокурора Джеффа Сешнса. Питання з’явилися і до зятя президента, фавориту №1 Джареда Кушнера. В процесі розслідування колишній радник з нацбезпеки Майкл Флінн навіть попросив імунітет в обмін на відомості про зв’язки колишнього шефа з Москвою. Втім, в таких гарантіях Флинну було відмовлено.

Сам Дональд Трамп постійно намагався зміщувати акценти, педалюючи тему «зливу» представниками спецслужб секретної інформації. У якийсь момент Трамп навіть звинуватив Барака Обаму в організації прослуховування своїх телефонів під час виборчої кампанії 2016 року.
У березні до розслідування «російського досьє» Дональда Трампа підключилася ФБР. Під час слухань 20 березня в комітеті з розвідки Палати представників за участю керівників АНБ і ФБР, директор відомства Джеймс Комі підтвердив факт розслідування, а також спростував слова Трампа про його нібито прослуховуванні з ініціативи екс-президента.

Невдачі всередині країни

Звинувачення в симпатіях до одвічного ворога Сполучених Штатів дуже серйозно послабили позиції Дональда Трампа всередині країни, результатом чого стала відверта пробуксовка практично всіх починань нової адміністрації.

Так, прокурори зайняли відверто ворожу позицію по відношенню до указу президента щодо обмеження міграції в США, а суди швиденько його скасували – благо, підготовлений командою Стіва Беннона документ був відверто «сирим». Та ж доля чекала і новий, набагато краще виписаний указ, дія якого заблокували суди Гаваїв і Меріленду. З зв’язку з чим Дональд Трамп поскаржився на відверте свавілля судової гілки влади. І тут з ним важко не погодитися – ситуація, коли суди місцевого рівня втручаються в зону компетенції президента і на корені рубають всі ініціативи центральної влади, керуючись тільки їм відомими міркуваннями, є відверто нездорової. Для цього є Верховний суд, врешті-решт.

Настільки ж незавидною була доля і обіцяної республіканцями скасування обамовсой реформи охорони здоров’я (Obamacare). Здавалося б, тут ніяких проблем не повинно було виникнути – і Білий дім, і обидві палати Конгресу під контролем республіканців, для яких скасування Obamacare – справа честі. Але ні: консервативно налаштовані конгресмени-республіканці вважають трамповскій варіант скасування реформи занадто половинчастими. Іншим, навпаки, здалося, що ряд соціальних гарантій, закладених в обамівському варіанті, потрібно все ж залишити. Усвідомивши, що для скасування банально не вистачить голосів, адміністрація відкликала свій законопроект буквально за кілька хвилин до голосування.

Невідомо, яку долю очікує ще одну грандіозне обіцянку Дональда Трампа – побудувати стіну на кордоні з Мексикою. Поки що на цей проект просто немає фінансування, так що, не виключено, всі розмови про це так і залишаться розмовами аж до прийняття нового Бюджету. Але, навіть якщо гроші знайдуться, не факт, що початок будівництва не заблокує якийсь черговий місцевий суд на підставі того, що добре обладнаний і укріплений кордон порушує права нелегалів, контрабандистів і наркоторговців.

Відносини з партнерами і крах «перезавантаження»

Що стосується зовнішньополітичних пріоритетів, то тут, здається, прогрес є. За сто днів адміністрація Дональда Трампа пройшла істотну еволюцію від ізоляціонізму до усвідомлення необхідності активної ролі США на світовій арені. Продуктивні зустрічі 45-го президента з канцлером ФРН Ангелою Меркель, главою канадського уряду Джастіном Трюдо і – особливо – з прем’єр-міністром Великобританії Терезою Мей явно допомогли Трампу усвідомити масштаб відповідальності за підтримання безпеки на світовій арені, що лежить на плечах Вашингтона. Як результат – Білий дім повністю підтвердив свої зобов’язання в рамках НАТО, хоча і наполягає, щоб європейські партнери збільшили свій внесок (і цілком заслужено – європейці вперто не хочуть платити за власну безпеку).

Неодноразово анонсоване «перезавантаження» відносин США і Росії так і не відбулася. Під спільним тиском американської громадськості і зарубіжних союзників русофільські заяви нового президента спочатку вщухли, а потім і зовсім зійшли нанівець. Зараз же, після стрімкого погіршення відносин між Білим домом і Кремлем після американського удару по Сирії, ідея нормалізації відносин здається чимось з розряду ненаукової фантастики. Що ж стосується російсько-українського конфлікту, то зараз позиція офіційного Вашингтона нічим не відрізняється від позиції адміністрації Барака Обами: спочатку – припинення агресії і «Мінськ», а тільки потім – скасування санкцій. Ось тільки Рекс Тіллерсон під час недавнього візиту в Москву явно доніс цю думку більш чітко, ніж його попередники.

Дипломатія авіаносців

Відчуваючи явну фрустрацію від невдач всередині Сполучених Штатів, Дональд Трамп активно зайнявся тим, де у нього все ще розв’язані руки – зовнішньою політикою. Неодноразово критикуючи «миротворця» Барака Обаму, чиє терпіння і пацифізм дозволили розперезатися різного роду диктаторам і державам-ізгоям,  Трамп просто зобов’язаний був продемонструвати, що в цьому питанні він явно відрізняється від свого попередника. Що і було зроблено в ніч з 6 на 7 квітня, коли американські «Томогавк» знищила базу асадовскіх ВПС.

Такі рішучі дії різко підвищили рейтинг Дональда Трампа, об’єднавши навколо президента більшу частину американського політикуму і суспільства, а також здобули йому підтримку і повагу за кордоном. Окрилений таким успіхом, Трамп вирішив продовжувати політику «Великого дубця», відправивши авіаносну групу до берегів Північної Кореї. При цьому Вашингтон заявив, що вся міць 7 флоту майже гарантовано вдарить по КНДР, якщо пхеньянський режим і далі буде брязкати атомною бомбою. Поки що це дало свої плоди – Кім Чен Ин і компанія явно спасували. Примаймні, ні ядерних випробувань, ні результативних пусків балістичних ракет під носом у американського флоту не було.

Поки що можна зауважити, що за перші сто днів свого правління Дональд Трамп не може похвалитися виконанням більшості своїх передвиборних обіцянок. Однак не будемо забувати, що 45-й президент тільки почав свою каденцію. І – віддамо йому належне – він демонструє здатність вчитися і виправляти свої помилки, хоча і рідко визнає такі публічно. Головне, щоб президент і його адміністрація зробила правильні висновки з першої, відверто непростої, «стоденки».

29 04 2017

https://politeka.net/ua/432688-sto-dniv-prezydenta-trampa-palatsovi-viyny-nevdachi...