www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Возняк

Ні для кого не є секретом, що історія повторюється. Як правило як фарс. Особливо, коли йдеться не про столицю, де все всерйоз і по крупному, а в провінції, де все дрібніше і смішніше. І тоді епос стає «Історією города Глупова»…

Не оминула ця гегелівська-навпаки тенденція і славного міста Львова. Якщо у городі Києві спромоглися затіяти справу «діамантових прокурорів» - маштабисько, то Львів в час війни з Росією спромігся лише на епохальну справу «діамантових ядер».

Але до справи. Про які «діамантові ядра йдеться». Звісно, проникливий читач одразу вловив певну куртуазність даного евфемізму. Певні тонкощі цієї епохальної справи.

Йдеться про судовий позов звільненого, зауважте – за власним бажанням, юрисконсульта і практикуючого адвоката Олега Йосиповича Возного (по-галицьки – меценаса) до Львівської національної галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького.

З огляду на те, що ця справа стала публічною з ініціативи самого пана меценаса, тому не буде переступом пристойності обговорення цієї епохальної проблеми та розголошення його пікантного діагнозу, який і став предметом позову завдяки самому Возному. Якщо він хоче публічної дискусії з цього питання, то чому б ні.

Отож, в чому суть позову? Суть позову в тому, що пан меценас вважає, що непосильна праця юрисконсульта в галереї мистецтв призвела до тяжкої меланхолії та задуми, образи гідності, що своєю чергою довело до того, що він отримав пахову грижу – по-львівськи «панські є́йка».

Звісно, що пану меценасу можна поспівчувати. От надірвався б леґінь, тягаючи мішки з цементом, чи героїчно на якійсь дівчині галі, чи моніці, а то від паперпової роботи – переніс з кабінету в кабінет три папірчики – і нема леґіня – інвалід з «панськими є́йками». Ні до мішка не приступиш, ні до дівчини.

Отож, тепер ядра пана меценаса є справою публічною, а не приватною. Так би мовити – речовим доказом у суді. Сподіваюся, що з відомих причин суддя в даному випадку не вимагатиме вилучення цих речових доказів.

Хоча не факт, що захист не вимагатиме, як у випадку справи Моніка Левінскі проти Біла Клінтона, проведення відповідної кваліфікованої судово-медичної експертизи. У Біла компетентна і вповноважена Сенатом та Конгресом США комісія перевіряли геометрію його, так би мовити, «знаряддя злочину».

Натомість захист Галереї теж вимагатиме доказів того, що меценас Возний отримав свої безцінні – про що потім - «панські є́йка» саме в робочий час, саме переносячи наказ № такий то, саме піднімаючись з першого на другий поверх галереї мистецтв.

Але і ганьба пана меценаса не головне. Ну має пан меценас «панські є́йка» тай має. Паняґа, все таки. Нікого то не обходить. Але в даному випадку головне – предмет позову і сума, в яку меценас Возний оцінив свої «панські є́йка».

Меценас Возний вважає, що «панські є́йка» він отримав не від непосильної праці, а з огляду на моральну травму. От згіршився пан меценас, сів на край стільця, знатужився, і на маєш - «панські є́йка». І хто винен – галерея, звісно. Не моніка, не галя чи маруся, а галерея винна – бо її стільчик...

Хоча на стільчику пан Возний сидів лишень з липня 2016 року, коли приїхала комісія з столиці і йому його негайно видали – а так не мав робочого місця, а отже і не натужився. Але про це – в суді…

Тим не менше галерея має відповісти за таку наругу – як то так вимагати від пана мецената постійної присутності на роботі, тоді як у місті є стільки цікавих справ.

Але як оцінити аж так цінні набутки пана меценаса? І тут слід віддати належне панові меценасу. Бо ж є золоте правило – немає в природі такого галицького меценаса, який би не заробив на тому, що згоріла його адвокатура.

Отож, якщо вже так сі стало, що доля обдарувала його «панськими є́йками», то на тому треба якось заробити. Як? Подати до суду на кого-небудь і здерти з нього чинш. А здерти з галереї, в якій не вдалося далі байдикувати, бо змушують щоденно (уявіть собі!) бути на роботі – то й Бог прописав.

Тому швиденько набазьґраємо позов і вперед за грошовими знаками.

А тепер кульмінація. В яку суму, шановне панство, гадаєте пан меценас оцінив моральну шкоду заподіяну йому, яка призвела до того, що він отримав «панські є́йка»?

2 500 000 гривень!

По 1 250 000 гривень за штуку!

Якщо перерахувати в золотому еквіваленті, то по 50 гр. золота кожне!

А в діамантовому еквіваленті – по 50 каратів!

Діаманти, що мають вагу більше 25 карат мають власні імена та відомі по всьому світу. Купити такий унікум не кожному під силу, оскільки ціна буде шокувати. Такі діаманти прикрашають корони монархів. А пан меценас їх просто має…

Нарешті пану меценасу засвітило світло в кінці тунелю.

То як назвемо безцінні дари долі пана меценаса? Такі крупні діаманти називають милозвучними жіночими іменами – ну от Галя чи Моніка?

Ось вам і епос города Глупова – куди там Міхаїлу Євґрафовичу Салтикову-Щедріну. Можливо наш земляк Микола Васильович Гоголь міг би спромогтися на такий епохальний сюжет – згадайте його «Ніс». А тут – трагічна поема «Ядра». Олег Йосипович Возний переплюнув їх обох. Талантисько, нічого не скажеш. Шкода, що в галереї пробімкав кілька років. Яку б кар’єру зробив.

А тепер серйозно. У Львівській національній галереї мистецтв ім. Б.Г.Возницького нарешті відбуваються зміни. Зміни, яких вимагає час і які давно назріли. Ну не можна і далі жити у 60-х роках минулого сторіччя. Ці зміни відбуваються у важкі часи. Йде війна. Але люди працюють. І багато-хто дійсно з усією посвятою.

А дехто і далі сприймає вимогу щодня бути на роботі як особисту образу честі і гідності. Дехто хоче займатися адвокатурою чи торгувати секонд хендом і брати незароблену заробітну плату. Ще інші не можуть вийти з багаторічних запоїв. Така правда.

Всім відомо, що в процесі передачі фондів у галереї були виявлені безпрецедентні пропажі 455 стародруків та старовинних книг – відкрито досудове розслідування (кримінальне провадження №12017140050000083 від 05.01.2017), пропажа нумізматики – відкрито друге досудове розслідування (кримінальне провадження №12017140170000460 від 25.07.2017), до поліції складені наступні подання і на жаль будуть наступні розслідування. Хто цікавиться, може ознайомитися з суттю справи у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, замість того, щоб тиражувати лементи фігурантів справи.

Звісно, що проведення слідчих дій не подобається фігурантам справи, і вони сприймають їх як нечуване приниження, але поліція діє у відповідності з своїми правилами і послушні громадяни мають їй тільки сприяти. Бо ж головне встановити істину – а куди ж поділася така величезна кількість артефактів? Чи, може, цих фігурантів встановлення істини якраз не цікавить?

Чим далі просувається слідство, тим більше припікає тим, у кого писок в пуху. От і божеволіють. І за класичною схемою волають «лови злодія»…

Попередня директор Лариса Разінкова, як Янукович, – котрий, як звісно, «легітимний», без кінця подає до суду. Подає на міністра культури. Бо має бути відмінено конкурсну систему заміщення посад і все має бути так, як за Януковича, який її і призначив. Бо дочка… бо Галіна Брєжнєва… Мали б силу, то і Майдан би засудили і відмінили. Бо мають відновити на роботі, і тоді все «знайдеться», бо воно «десь є». І дійсно – при Януковичі було. Тай при Кучмі було. Одним словом – тра все повернути назад.

А суди судять…

Але тепер вже доходить до абсурду – бо ж справи висмоктуються з пальця…чи з…

Але нам своє робить.

А на разі Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького готується до чергового судового розгляду у справі «діамантових ядер» пана меценаса Возного.

Повне фаберже якесь…

Це Україна, любі хлопчики й дівчатка, це Україна…

21 серпня 2017