незалежний
культурологічний часопис <Ї> |
 www.ji-magazine.lviv.ua Гідність, пандемія, СильвестровРозмовляти про гідність у час пандемії? Визнавати гідний вчинок красивим? Новий суспільний виклик, одягнений у маски та
рукавички в умовах видимої ізоляції від невидимого — наскільки це про етичність щодо ближнього чи слабкодуху
боязнь? Про це розмірковували
на онлайн-семінарі ETHOS «Пандемія
та питання гідності людини», де лектором стала Ольга Седакова.
Серед співбесідників: філософи Анатолій Ахутін, Олександр Філоненко та композитор Валентин Сильвестров. Побувавши на семінарі, ми занотували особливі роздуми визначного українського музиканта: про багателі та глобалізацію, Біблію і вірус, тишу — і дзеркало. Модератор Костянтин Сігов: Валентин
Васильович говорить, що
пустота насамперед «ковтає» монументальні, великі речі, щось голосне,
яскраве, владне і так далі. І що може
бути непідвладним, — це саме маленькі, непримітні речі, які потребують дбайливого ставлення, і які взивають до нього, тільки через таку поведінку можуть стати доступними. Тобто, мовою музики,
— багателі, маленькі дрібнички. Валентин
Сильвестров: не непомітні маленькі — це добре, а те, що вони являються майбутнім, вони — вісники майбутнього. Самі по собі, можливо, залишаючись маленькими. Це дуже важливо, і, можливо, майбутнє також буде мати свою моментальність, але уже не таку зловісну, як дістали ми у XX столітті. Я можу ще сказати, що
є ця пандемія, яка усіх хвилює, а в XX столітті була страшніша
пандемія: комунізм або фашизм, наприклад. Ніякого карантину там не було.
Пандемія духовна, а не фізична. Пандемія як пародія на «Херувимську» Сильвестров:
дивно, що така небезпека, яка існує, наприклад, на дорогах — машин стільки,
неймовірних катастроф… То вона не викликає
такого, аж раптом така одностайність. Ось є невидиме, про яке говорить релігія, зокрема, молитва «Іже Херувими» — там невидимий світ для віруючих пронизаний цими невидимими херувимами, які ведуть, проводять свою лінію. Виявляється, в пандемії є пародія на цю Херувимську. Видиме невидиме стало цим вірусом. І виявляється так, що це невидиме не одразу фіксується, але можна надати докази
його існування. Те невидиме «Іже Херувими» не має ніяких приладів. Єдиний прилад — це совість людини,
це духовний світ. Вважати, що закони духовного світу можна застосувати
до фізичного і що там зробити — це є ілюзія, що показала цю паніку. Біблія — це основа В.
Сильвестров: стало можливим прийняти ситуацію глобалізації, це потрібно не забувати. Глобалізація і нормальна, те, що
ми спілкуємось через інтернет
— це плоди глобалізації, наче нешкідливі, хоча теж можуть
стати шкідливими. Те, що літаки літають, всі подорожують, раніше в XX столітті цього було менше,
і це стало дуже поживним для поширення вірусів. Інтернет також може поширювати
ідеологічні віруси. Чомусь мені здається, що останнє, яке стає першим, це якщо цивілізація європейська спирається на Біблію, то початкові слова звідти «за образом та подобою»,
це перше. Там уже закладена
гідність, що ще потрібно. Якщо
ви всі уже киваєте, що Біблія
— це основа, то потрібно і виконувати, не тільки кивати, треба цим жити. Це все порушувалось,
але інакше виходить, що ми повинні повернутись
до елементарних речей, які
уже проросли та можуть знов
прорости в красу обряду. Я не заперечую, що культура пов’язана з церковними обрядами. Але з історії
очевидно, що первинні речі порушуються, хоч вони повинні бути першими, а
не те, що ти приймаєш «хліб і
вино» Христа. Вірус — результат допитливості вчених В.
Сильвестров: ось і виникає ситуація, що робити
з глобалізацією. Справді, це річ незворотна
і має свої великі плюси. Але як тільки виникає якийсь новий засіб,
так одразу він стає і благом, і орудою зловмисників. Як тільки виникає щось хороше,
одразу починається змагання — пов’язане з військовими справами. Цей вірус, мені здається,
— результат допитливості вчених.
Ось вони зробили. І скористались,
здається, всілякі воєнні відомства, яким також цікаво,
як обманути супротивника і створити
таку річ. Вони догрались, воно вирвалось і накрило всіх. Виходить, що гідність не тільки у вчинкові, але гідність і у думці, гідність у дослідженні. Якщо ви досліджуєте
віруси, схрещуєте, то не можна так просто, треба мати й протиотруту. К. Сігов: Валентин Васильович
написав декілька вальсів — звісно, із необхідною
вимогою слухати їх тихо. І недавно ми обговорювали,
що обрана фотографія для публікації цих вальсів на YouTube спершу
здивувала Валентина Васильовича,
а потім у нього навіть з’явився коментар до неї…. В.
Сильвестров: виникає дивна ситуація, у цей час звучить музика, ці вальси як пелюстки,
вальсові миттєвості, і під ці вальси
йдуть три фігури, їх видно зі спини.
Йдуть в майбутнє, а там
зоря. Але ця зоря — ранкова.
А вальси — це мінімальна музика. Наче ранкова, коли ранок ще теплий, повний тиші… Свідомість — це необов’язково тиша фізична, це
тиша семантична. Хіба людина бачить
себе саму? В.
Сильвестров: Всі наші розмови про гідність, про будь-що інше полягають в одному факті: ми живі істоти. Каменю «до лампи« і гідність, і інше. Значить, виходить, питання, здогадка у тому, що ось як тільки ти народився
живий, так ти віруючий. Чому? Тому що ти живий. Ось це моральність, цінність життя не тільки біологічного, цінність того, на чому це все засновано. До речі, тварини не ставлять питань. Їм все ясно. Розумієте, щодо людини… Бога ніхто не бачив. А я питаю: хіба людина бачить саму себе? У дзеркалі вона бачить образ і подобу. Як створена. Так коли я підходжу,
я бачу образ, я не бачу своєї душі. І виходить,
що як Бога ніхто не бачить, так і людина не бачить своєї душі. Dzvenyslava Safian 28 07 2020 |