www.ji-magazine.lviv.ua

Емелі Бальцетіс

Від редакції:

Носіння масок не дає 100% захисту — більше того, неправильне використання маски можна прирівняти до дотику до обличчя. Чому ж у деяких країнах носіння маски стає обов’язковим ритуалом, навіть якщо заражена дуже невелика частина населення? Ви можете обрати носіння маски як превентивний захід, але в такому разі навчіться правильно її використовувати. Інакше шкода від маски може бути більшою, ніж без неї.

ВООЗ дає чіткі правила використання масок. Без них носіння маски стає непідтвердженим ритуалом:

·         Перш ніж одягати маску, вимийте руки спиртовим розчином або водою з милом.

·         Прикрийте рот та ніс маскою і впевніться, що між вашим обличчям та маскою немає прогалин.

·         Уникайте дотиків до маски під час її використання. Якщо все ж доторкнулися — вимийте руки спиртовим розчином або водою з милом.

·         Змініть маску на нову, щойно вона стане вологою, і не використовуйте повторно одноразові маски.

·         Знімайте маску з-позаду (не торкайтеся передньої частини маски); негайно викиньте її у закритий смітник; очистіть руки спиртовим розчином або водою з милом.

Переклала Віта Шнайдер

У відповідь на епідемію коронавірусу безліч людей прикривають свої роти та носи хірургічними масками та скуповують у магазинах усі товарні запаси. Проблема в тому, як продовжують наполягати експерти, що більшість масок неефективні для здорових людей. І купівля кращих моделей, які люди не натреновані правильно використовувати, обмежує доступність цих масок для тих, хто їх справді потребує. Це саме стосується туалетного паперу і (що навіть більш загадково) паперових рушників.

Однією з причин цього може бути те, що у часи підвищеного стресу люди схильні вдаватися до «магічного мислення» та забобонної поведінки. Особливо коли залишається мало способів контролювати ситуацію.

Першою лінією психологічного захисту під час кризи зазвичай є заперечення. Але зі збільшенням доказів поширення хвороби (заражені більш ніж 150 країн, налічується більше 7 тисяч смертей та 150 тисяч інфікованих) ^{(Станом на 1 квітня епідемія поширилася на понад 170 країн, кількість смертей досягла 42,5 тис., а кількість заражених — понад 860 тис. — Прим. ред.)}, які документуються зловісними новинними репортажами, заперечення стає неможливим. Залишається ще один варіант справитися з небезпекою: чіплятися за віру, що можна побороти небажані наслідки епідемії, вдавшись до поведінки, яка не має нічого спільного із законами науки та природи. За результатами, наприклад, опитування 60 Minutes/Vanity Fair 2015 року, хоча лише 24% американців вважають себе «частково» або «сильно» забобонними, проте 60% стукають по дереву, аби запобігти небажаній події.

Після 9/11 американці навчились стійкості. Але у такий спосіб вірус не перемогти.

Звісно, деякі люди, що діють таким чином, виходять зі звички чи традиції. Для них це не щира віра в ефективність такого засобу стримування. Але існують докази того, що для інших людей магічне мислення зменшує тривогу. У дослідженні, в якому взяли участь 167 студентів та студенток Гарвардського університету, дослідниця поведінки Елісон Вуд Брукс та її команда створили стресову подію — кож_на учасни_ця дослідження повинн_а була заспівати соло для групи незнайом_ок. Деяких із піддослідних попросили зобразити свої почуття на папері, кинути сіль через малюнок, зібгати папір та викинути його в смітник. Ці необґрунтовані дії, нав’язані учасни_цям дослідницькою командою, уособлювали забобонну поведінку, розроблену, аби відвернути невдачу. Дослідни_ці виявили, що у тих людей, які виконали ці дії, частота пульсу понизилася на 5 ударів за хвилину порівняно з тими, хто не виконували ритуал. Він справді втихомирив наростаючу тривогу.

Магічне мислення може бути нешкідливим у більшості ситуацій, просто химерною частиною людської психології. Проте в інших випадках воно може виявитися смертельним — наприклад, коли люди запасаються масками під час пандемії.

Дослідни_ці вивчають безліч випадків, коли люди застосовують магічне мислення як захист від небезпеки. Під час війни у Перській затоці у 1991 році соціологиня Гіора Кейнан опитала 174 ізраїльтян_ок, які жили з високим та низьким ризиком потрапити під атаку іракських ракетних ударів. У Тель-Авіві та Рамат-Гані небезпека була високою, у Єрусалимі та Тверії — відносно низькою. Кейнан вивчала ймовірність, з якою опитувані (якби мали таку можливість) порвали б на шматки фотографію Саддама Хусейна під час ракетних залпів. А також чи вони намагалися б зайти у безпечне приміщення з правої ноги — дія, яка, як вважається, приносить удачу. Ізраїльтян_ки у регіонах з високою небезпекою на 36% частіше схвалювали цю ірраціональну поведінку порівняно з мешканн_ками безпечніших районів. Тими, хто найбільш імовірно вдавалися б до таких дій, були учасни_ці, які зазначали (у різних частинах дослідження), що почуваються неспокійно, коли не можуть контролювати події навколо. Коротко кажучи, магічні ритуали пропонують ілюзорне відчуття контролю.

Подібним чином, під час спалаху Еболи у 2016 році у Західній Африці, де смертність для заражених сягала близько 50%, соціолог Ерік Тенкоранг опитав 800 ганій_ок і виявив, що загалом вони усвідомлювали джерело передачі захворювання (контакт із тілесними виділеннями, вживання в їжу дичини — наприклад, м’яса антилопи), знали первинні симптоми Еболи (гарячка, діарея) та були повідомлені про ефективні запобіжні заходи, схвалені Всесвітньою організацією охорони здоров’я: миття рук з милом та зміну поховальних практик з метою уникнення контактів з тілом людини, яка померла від Еболи. Але ці самі люди також вірили в ефективність гарячих соляних ванн для превентивної вакцинації — хоча лікарі запевняли їх у протилежному — і приймали ці ванни

«Ми перехвилювалися», — будуть казати люди, якщо найстрашніше не трапиться. Не слухайте їх.

Як ми можемо під час нинішньої пандемії задовольнити нашу психологічну потребу контролю — але у спосіб, який би ефективно зменшив передачу вірусу? Ми можемо виконувати науково доведені ритуали, такі як миття рук. Ми можемо обирати, чи мити руки ретельно і кожного разу після туалету чи дотику до поверхонь дверних ручок. Ми можемо контролювати нашу відкритість до інших через соціальне дистанціювання. Ми можемо обирати, як ми вітаємо інших — замінюючи потискання рук доторком ліктями. Це рішення, які ми приймаємо свідомо по кілька разів на день, і вони дають нам певне відчуття самоконтролю в непевні часи.

Інші рішення, такі як уникнення необов’язкових поїздок, перебування вдома та відстеження своїх симптомів і самопочуття близьких, є необхідними — навіть якщо вони не дають того ж відчуття контролю, що й більш ритуалізована поведінка.

Але першим кроком до засвоєння здорових звичок є розпізнання нашої природної схильності знаходити захист там, де його насправді немає. Я маю на увазі: забудьте про маски, запасіться милом та проводьте час удома.

Джерело: Washington Post

1 04 2020

https://politkrytyka.org/2020/04/01/masky-ne-dopomagayut-a-yak-shhodo-postukuvannya-po-derevu-chomu-lyudy-hochut-viryty/