www.ji-magazine.lviv.ua

Костянтин Дорошенко

Ута Кільтер – серед унікальних облич сучасної культури Одеси та України. Мисткиня, перформерка, кураторка, одна з улюблених кіноакторок і приятелька Кіри Муратової, телеведуча, себе вона в першу чергу вважає арт-критикинею. Незмінно пояснюючи: "Я займаюсь соціальною філософією та через неї розглядаю мистецтво".

Ута Кільтер — культурна подвижниця. Двадцять п’ять років, з 1992 по 2017, на одеському телеканалі Art вона створювала програму "Ситуація Ута", присвячену актуальному мистецтву — безпрецедентна історія для України. Вона першою показала українському глядачеві Венеційську та Стамбульську бієнале, Байройтський фестиваль Ріхарда Вагнера, що є місцем найновіших рішень у режисурі та сценографії, відзняла сотні годин репортажів про мистецькі імпрези в різних містах України. Її безцінний відеоархів досі не відцифрований та не досліджений — у державних і приватних інституцій немає на це уваги та коштів. 

Проте в першу чергу Ута Кільтер — перформативна артистка. Після падіння горезвісної стіни 1989 року вона поїхала до Берліна, стажувалась на німецькому, австрійському, французькому телебаченні та пройнялася перфомансом, як способом критики й дослідження світу, діалогу з ним. Такий підхід в науці про культуру, названий перформативним поворотом, сформувався на Заході в 1970-х і сьогодні є важливим методом гуманітаристики. Як мисткиня ж Кільтер зосередилася на video dans performance, виступи та майстер-класи якого давала в Європі та Україні. Найвідомішою її роботою тут є "Ута — Вірі", присвячена зірці німого кіно Вірі Холодній, що завершила життя в Одесі. 

Тексти і репортажі Ути Кільтер — теж окремий перформанс. Як і манера поведінки – що на публіці, що у приватному житті. Вона принципово протистоїть економній пластиці людини радянської: "Цей своєрідний "монументалізм" не випадковий, бо він є плодом роботи десятиліть із винищення засадничих основ особистості у людини в тоталітарній державі".

Беручи або даючи інтерв’ю, Кільтер може перервати співрозмовника, повідомивши, що він говорить не те, і порекомендувати правильні, з точки зору її розуміння концепції розмови, акценти. У текстах вона використовує власну пунктуацію, вставляє іноземні вислови (втім, люб’язно перекладаючи їх читачеві), виокремлює слова прописними літерами, як інтонаційно робить це у мовленні. Приділяє описам власного настрою або асоціаціям, прямо не пов’язаним з темою рецензії, уваги не менше, ніж аналізу виставки чи практики художника. Такий підхід, коли критика перетворюється на самостійний творчий вислів, найчастіше її нівелює, бо збиває з осмислення об'єкта аналізу. Але не у Кільтер: вона лаконічна та влучає в ціль. Відсебеньки ж виявляються радше рамою чи приправою, що відтіняють, нюансують оцінку критикованого.  

Ута Кільтер та письменник Любко Дереш

Перформативний поворот породив поняття living art — мистецтво життя, де людина у прямому сенсі проживає свою художню практику та її принципи, не роблячи різниці між творчим жестом і повсякденністю. Переконливим прикладом такого геть непростого шляху є російський акціоніст Петро Павленський. Такою є й Ута Кільтер. Її методи, інтереси, дослідження та прояви — інакші, бо інша й особистість. Але спільне тут — концентровано індивідуальна логіка та позиція у взаємодії зі світом. Власна етична й естетична правда замість гри за правилами. На перший погляд, це перегукується з потягом до театралізації життя, властивим пізньорадянській творчій інтелігенції. Але між цими підходами є принципова різниця.

У другому випадку кондовій серйозності офіційної культури та соціального політесу протиставлялася саме гра. Приміряння на себе ролей втаємниченийх баронів мюнхгаузенів і піднесених ланцелотів у протистоянні набундюченим бургомістрам та властолюбним драконам, яке вихлюпнулося надокучливим стьобом, зубоскальством місцевого мистецького постмодернізму. Чимало його піонерів, таких як Оксана Забужко, носіїв радянського хатнього нігілізму, з часом захворіли на снобізм. Нещадно викриваючи остогидлий "совок" у часи, коли за це давно не карають, а дають премії та ордени, вони відчули себе національною елітою. Спрямувавши своє презирство вже на простих співгромадян, що не бажають слідувати напучуванням достиглих інженерів людських душ. 

Ута Кільтер в фільмі Кіри Муратової "Настроювач", 2004

Ута Кільтер так само ненавидить радянщину, проте не отруєна ані її пафосом, ані маньєризмом кінообразів Марка Захарова. Вона — як справжня лицарка у своєму поході. Невибаглива до життєвих умов, лаконічна в оцінках, не сентиментальна та абсолютно не емпатична. Чесна. Нецікаву їй тему в розмові, включно з незграбними спробами робити їй компліменти, перериває миттєво. Як і будь-яке марнослів’я чи скиглення. Гостро відчуває та цурається несмаку. Склавши думку про людину чи явище, Ута дозволяє собі бути різкою та неполіткоректною. Сама ж не образлива, не злопам’ятна, не має авторитетів серед живих. Судить про героїв арт-сцени, виходячи з їхніх актуальних проєктів і проявів, а не з попередніх заслуг і провалів.

"It’s My Life-2. Танатологічні штудії" — так називається її виставка, що відкриється 13 березня в експериментальному центрі Muzeon Музею сучасного мистецтва Одеси. Роздуми про смерть в назві проєкту також не гра і не поза. П’ять років тому в мисткині діагностували пухлину мозку. Тривале лікування зупинило та законсервувало хворобу, залишивши досвід проживання на делікатній грані, за якою життя уривається. 

Ута Кільтер на афіші ретроспективи Кіри Муратової у віденському Музеї кіно, 2019 / Книжкові полиці в одеській квартирі Ути Кільтер в альбомі славетного американського фотографа Алека Сота

 "Я закликатиму думати не про вічність або про саму смерть, а про відповідальність. Гостре та відповідальне ставлення до власного життя було притаманне мені завжди і не лише через отримання філософської освіти, але завдяки моєму світосприйняттю. Відповідальності не тільки за особисте життя, а й життя соціуму", — говорить Ута Кільтер.

Експозиція репрезентує ретроспективу діяльності мисткині за останні 30 років: відеодокументацію перформансів та акцій, випуски телепрограми "Ситуація Ута", архівні матеріали з фондів Музею сучасного мистецтва Одеси, речі з колекції Ути. А також — роботи інших авторів, присвячені Кільтер — фрагменти з фільмів Кіри Муратової, скульптури Paul Bretter, фотографії Оксани Канівець.

28 02 2020

https://suspilne.media/16762-bagatogrannu-tvorcu-dialnist-uti-kilter-predstavit-muzej-sucasnogo-mistectva-odesi/