www.ji-magazine.lviv.ua

Орест Зог

Як вже неодноразово писали ТЕКСТИ, поведінка представників влади один в один копіює поведінку простих українців вирішили дослідити основні поведінкові стереотипи наших співгромадян.

Стратагема №1: «Хамло завжди перемагає зло»

Почнемо з увічливості. Казати «дякую», «будь ласка», - це доля ботаніків. Нормальні пацани і успішні люди не вживають цих слів-паразитів. Коли президент кричить на підлеглого: "Давай сюда зонтік!" - це не ознака безкультур’я, як може подумати якийсь журналіст. Це данина нашим традиціям.

Комусь може здатися, що проукраїнський і набагато демократичніший за нинішнього президента Віктор Ющенко теж по-хамському «тикав» підлеглим і всяким роботягам, які випадково опинялися біля нього. Зовсім ні – він демонстрував абсолютно здорову робітничо-селянську рису нашого освіченого і особливо духовного суспільства: більше хамства і нахрапистості, і повага забезпечена.

Цією стратагемою керується і Юлія Тимошенко, коли грубить судді. Вона діє ефективно, адже її прихильники від такого стилю розмови просто впадають в екстаз. І очевидно, прийшовши додому, відпрацьовують запозичену у лідера навичку на своїх рідних і близьких, не кажучи вже про підлеглих, якщо такі є.

Але спустимося до народу. З подивом помітив, що водії на здорових джипах, котрі демонструють мега-зневажливе ставлення до правил, не викликають обурення у інших, їм ніхто не сигналить услід. Схоже люди прийняли ці неписані правила: хамлу скрізь у нас дорога.

А от ті, хто зупиняється, аби пропустити інший автомобіль, удостоюються зневажливих сигналів позаду: мовляв, чого тупиш, лошара.

- Дякую!, - кажу я продавщиці на базарі.

- По спині ломакою!, - радісно відповідає вона, утішаючись від своєї дотепності.

.

Не прийнято у нас і говорити людині «ви». Якщо ви почнете використовувати цю форму, наприклад, у звертанні до побіжно-знайомих людей, вони відповідатимуть вам із тінню ледь помітної зверхності і обов’язково казатимуть «ти». І будуть праві, бо “викають“ інтєлігєнтікі, місце яким самі знаєте де, тим часом, як чекіст чи бандюган, тобто позитивний герой суспільства, звертається до всякої швалі на «ти» і має на це заслужене право. Адже ще ніхто не зміг протиставити стратагемі Хамло завжди перемагає зло якусь більш дієву модель.

Стратагема №2 «Хороший понт дороже дєнєг»

Якось я робив ремонт і викидав старі меблі. Із цікавості зайшла до мене сусідка-пенсіонерка. Я запитав, чи потрібен їй старий комод, можливо на дачу. Ні, відповідає, немає кому відвезти. До приходу друзів, які збиралися допомогти знести старі меблі на вулицю, я виставив комод на сходову клітину.

Вертаюся додому і застаю картину: ця бабка запихає мій комод у свою квартиру. Зробив вигляд, що нічого не помітив, але вона не вітається зі мною й досі. І чого було відмовлятися, коли я їй пропонував? Скромність? Ні, думаю понти, мовляв чужий непотріб мені не потрібен.

Колотити понти - улюблена справа українців. Про понти бомонду і політиків писано-переписано. Про понти ж житлового масиву – ні. А шкода: це цікаво і симптоматично. Люди, котрі живуть на масиві, збудованому десь у 70-х, їдять дешеву курятину на антибіотиках і варену ковбасу з паперу, але купують дорогу побутову техніку. «Ти журналіст, прем’єру Тимошенко питання по телевізору задаєш, чому їздиш на такій дешевій машині?», - пару років тому допитувалися мене сусіди. І як пояснити, що кредити - це зло не менше, ніж магазинна курятина? На цій нашій особливості іноземні банки непогано піднялися.

А якщо вже завелися якісь грошики на ремонт чи на свій будинок - понт роздувається до неймовірних розмірів.

Так у Києві практично не подається приватних будинків площею 100 — 120 метрів. Але особняків від 150 до 500 квадратів - тьма. Причому власники, які зараз під пресом кредитів кинулися продавати своє добро, в паніці: банки кредити не дають а у народу своїх грошей на такі понти немає: “Я продаю дешевше ніж вклав, опустив ціну до мінімуму, але будинок стоїть”, - розповідав мені одна з власників. Раціональної відповіді на питання, навіщо будувати палаци із найдорожчих матеріалів, немає ні у кого з власників. Але ми її знаємо: вони керувалися закладеною у їхні мізки стратагемою: хороший понт дороже дєнєг.

З цієї ж опери і президентське Міжгір’я з дверима із лівійського кедра за півмільйона гривень і найдорожчими кришталевими люстрами. (Цікаво, як виглядатиме маєток років через 50?) Але президент знаходиться у дуже скрутному становищі: він не може понтуватися на повну. Двері з кедру є, палац є, а показувати телекамерам він змушений якусь халупу на 250 квадратів. В нашій культурі це неймовірна тортура. А ніхто ж і не оцінить.

А для нардепа понт - це взагалі священна штука, він її леліє і роздуває: один розповідає, що йому готові дати на вибори мільйон доларів, і посада мера в нього у кишені, а потім економить на кожній листівці. Інший робить вигляд «хрещеного батька», який контролює вся і все, хоча насправді його усі мали в носі.

З вищесказаного робимо висновок: золотий девіз нашої буржуазії і не тільки Хороший понт дороже дєнєг заслуговує на почесну стратагему №2

Як відомо, "36 стратагем" це набір хитрих прийомів, котрі використовують китайці у своєму повсякденному житті. Обкладинка тайванської книжки про стратагеми

Стратагема №3 “Виростити сад і викинути урожай”

«Газета по-києвски» виходила вісім років. Користувалася авторитетом у киян і колег по цеху, відкрила «Газети по-…» у містах-мільйонниках. Особливого прибутку не приносила, але кредити, які брала у свого ж засновника «Приватбанку» сплачувала вчасно. Видання пережило кризу і мало плани розвиту. Але в один день власник чи хтось з його помічників встав не з тої ноги, і після довгих скандалів видання закрили.

Скільки хороших проектів було закопано їх власниками - навіть сказати важко.

Візьмемо попередника ТЕКСТІВ, сайт ЗаУА. Інвестор вклав кошти, і як тільки, за висловом одного з політичних оглядачів, «усі (тобто його колеги — ред.) почали читати Заю», видання закрили. Причому власник відмовився навіть від того щоб сайт існував і не оновлювався. Те, що немає коштів на продовження роботи, зрозуміти можна, але навіщо відмовлятися від очевидної і майже безкоштовної вигоди у вигляді архіву? Це питання довго турбувало наших читачів. Логічне пояснення шукати марно, спрацював звичний спосіб дій українців.

Але у нашому випадку інвестиція була зовсім незначною, і сайт не аж надто відвідуваним. Але є приклади коли інвестувалися мільйони доларів, створювалося хороше і популярне ЗМІ, а потім... ви правильно зрозуміли — закривалося. Причому без жодного політичного тиску.

Років десять тому цілком притомний політик Юрій Єхануров створив хороше і потужне інтернет-видання Контекст. Свого часу була потужна редакція з філіями в регіонах. Воно мало непогану відвідуваність і його часто цитували, але потім власник взяв і закрив, хоча можна було б продати, або принаймні віддати журналістам, які там працювали. Чи хоча б платити копійки за хостинг і підтримувати у “замороженому” стані. Проникати в причини такого рішення власника - не наша ціль. Ми лише констатуємо: один і той же алгоритм, за яким діють власники: “Виростити сад і викинути урожай”, повторюється до непристойності регулярно.

Стратагема №4 “Вали все на Васю!”

Усі напевне колись щось ремонтували, як не квартиру, так машину, як не машину так зуби. І не було такого майстра, який би не піддавав нищівній критиці роботу свого попередника. Так поводять себе усі: від простакуватого Васі-кахельника до інтелігентного дантиста. Психологічний механізм такого “опускання” колег по цеху і попередників потребує окремого дослідження. Можливо, він породжується непевністю в собі і намаганням самоствердитися. Чи можливо, ми спостерігаємо механізм захисту від претензій клієнта: мовляв, як я можу щось зробити, коли до мене так напартачили!?

І спостерігаючи за простими майстрами, вже не дивуєшся, коли прем’єр Азаров і досі в усіх бідах звинувачує Тимошенко.

З цієї риси ми виводимо четверту стратагему “Вали все на Васю!”

Стратагема №5 «Казати приємні речі, створюючи хаос»

Якось я брав участь у виборах одного з мерів. Його підтримувало багато впливових людей міста. І вони вважали, що один з підприємців грає на два фронти (насправді цим грішили чи не всі союзники нашого кандидата). Мені пощастило стати свідком картини: зібралася ця “бізнес-еліта” в штабі і давай поносити Пєтю Х. “Його треба провчити”, “Нехай вивезуть в ліс і побалакають”, “За кого він нас має, треба йому роги трохи пообламати” і так далі і в дусі Стратагеми №2. Тут заходить Пєтя. Компанію як підмінили: в усіх єлейний вираз обличчя, усі тиснуть Пєті руку посміхаються, питають, як діти, як дружина. Пєтя не був мега- крутим — середнячок, але у нас ніколи не прийнято говорити людині те, що думаєш. Особливо, якщо твої думки не дуже приємні для візаві. “Важка розмова”- це не для нас, ми любимо душевний комфорт і не любимо деталізовувати домовленості.

Потім я не раз спостерігав, коли при обговоренні справ українці навмисне не вдаються в деталі, які мають важливе значення. В результаті після розмови начебто партнери дійшли згоди, але ключові моменти кожен розуміє по-своєму.

Чи лише надмірна сором'язливість змушує уникати обговорення деталей? Напевно що ні. За не чітких домовленостей кожна зі сторін вважає, що має поле для маневру. Хоча в дійсності усе навпаки. Тут и виходимо на фундаментальну рису: небажання жити за правилами, мовляв вони обмежують свободу чи точніше простір для маневру.

Як розвиваються події далі, здогадатися неважко: “Простуда, геморой, чиряк на сраці, Запльована підлога, лікарі ...” сварки, образи, суди, неотриманні прибутки і нереалізовані плани.

Не виключено, що ненависть Ющенка і Тимошенко з цього і почалася: десь в далекому 2004 році мило поговорили про життя, деталі обговорювати не вважали за потрібне, аби не брати чітких зобов'язань, а далі кожен розумів цю початкову розмову по-своєму і щиро вважав, що його зрадили.

Ця стратагема - улюблена в чиновників і нардепів. Більшість законів містять важливі норми, котрі можна трактувати по-різному, не кажучи вже про відомчі інструкції. І не треба винити в цьому депутатів, просто вони від народження звикли жити в «контрольованому хаосі», і ставши нардепами, підтримують звичний порядок речей.

1 07 2011

https://texty.org.ua/articles/30111/Ukrajinski_stratagemy_Vyrostyty_sad_i_vykynuty_urozhaj-30111/