Юрій Андрухович

Вступ до географії

Відчуття форми, а точніше його брак - ось назва всіх наших нещасть. Ми не вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність - тут не виправдання й не пояснення, а швидше наслідок. Ми не вміємо співіснувати з птахами, квітами і Скульптурами. Наші пам'ятники нагадують злих кровожерних ідолів, а обрані нами правителі - кримінальних мерзотників.

Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища) вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, - полишене не нами, але нами занедбане і осквернене.

У нас не може бути доброго дизайну, адже добрий дизайн - це теж спадковість, це продовження ландшафту.

У нас не може бути доброго театру, кіно, цирку. Як і багатьох інших речей, котрі надто вимагають любити форму, відчувати її абсолютно. А нам завжди натякали, що слід зневажати форму. До речі, як мало в нас поетів, котрі вміють знаходити точні й багаті рими! Бо ми не любимо своєї мови. Погано артикулюємо, інтонуємо. Наші актори фальшиві з першого звуку. Слова просто вибулькують з нас - таке собі напіврозбірливе бубоніння, в якому відсутній бодай один чутливий нерв.

Відсутність форми - це озвіріння. Це вічна сірість буття, від якої тікають у зашморг. Пейзажі за вікном вагона вдало доповнюють сморід, хамство і переповнення у вагоні.

Цеховий інтер'єр цілком співзвучний загальному виробничому ідіотизмові.

Тотальне нищення природи зраджує наше невміння дати собі раду з ландшафтом і обертається нищенням самих себе.

Як і чому це сталося? На тлі волаючої безформності творимо новий міф - кричимо про свою європейськість, наводимо якісь расові, антропологічні, географічні аргументи, сягаємо по Трипілля, скіфів-орачів, по язичництво або, навпаки, християнство, відраховуємо назад цілі тисячоліття, демонструємо писанку або сирного коника. Так, десь було воно, це відчуття форми. Десь було.

Може, причина в нашій незахищеності від Сходу? Може, в тому, що замало вділив нам Господь гір і лісів? Веж і садів?

Можна завалити наші порожні полиці прерізним товаром світового класу - все одно забракне тих, які зуміють його не по-жлобськи розташувати на отих полицях. Можна відкрити безліч приватних крамничок з усякою всячиною - все одно в них забракне дзвіночка при дверях і чемного вітання власника. Щось ми втратили, здається, назавжди. Навіть, якщо мали колись.

Але що робити? Якщо є сенс щось робити. З чого почати?

Ви будете сміятись, але я скажу так: навчити школярів відрізняти сонети від октав. Окситонні рими від парокситонних. Питальне речення від окличного.