www.ji-magazine.lviv.ua

Вінстон Черчилль, промова у Вестмінстерському коледжі,
Фултон, штат Міссурі, США, 5 березня 1946 р.

(«Промова залізної куртини»)

Я тішуся, що приїхав нині у Вестмінстерський коледж і маю честь отримати від вас учений ступінь. Назва “Вестмінстер” мені видається знайомою.

Здається, що я вже десь її чув. Дійсно, саме у Вестмінстері я отримав величезну частину своєї освіти в політиці, діалектиці, риториці і ще в деяких сферах. Фактично, ми здобували освіту в таких же, або подібних, чи, у всякому разі, споріднених установах.

Також велика честь – для приватної особи, можливо, унікальна – бути представленим академічній аудиторії самим президентом Сполучених Штатів. Попри свій нелегкий тягар обов'язків та відповідальності – непрошених, але не відкинутих, президент подолав понад тисячу миль, щоби вшанувати і возвеличити своєю присутністю нашу нинішню тут зустріч і дати мені можливість звернутися до братньої нації, а також до моїх співвітчизників за океаном – та, можливо, і до інших країн теж. Президент висловив бажання – і я впевнений, ви теж того хочете, – щоб я мав повну свободу поділитися своїми правдивими і чесними порадами в ці тривожні та важкі часи. Я, звичайно, скористаюся цією свободою – і тим більше маю право на це, оскільки всі особисті амбіції, плекані в молодості, вже контентовані понад мої найбільші мрії. Дозвольте, однак, пояснити, що я не маю жодної офіційної місії чи статусу, тому говорю тільки від свого імені. Тут не буде нічого, крім того, що почуєте.

Тому я можу дозволити своєму розуму – з досвідом усього мого життя – побавитися з проблемами, які оточили нас відразу ж після нашої абсолютної перемоги в бою, і спробувати зі всією наявною в мене силою переконати, що все з такими великими жертвами і стражданнями досягнуте має бути збережено для майбутнього торжества і безпеки людства.

Сполучені Штати тепер стоять на вершині світової могутності. Це урочистий момент для американської демократії – бо найвища могутність поєднується з нею інспірованим трепетом відповідальності перед майбутнім. Якщо ви озирнетеся навколо, то повинні відчути не тільки почуття виконаного обов'язку, але і тривогу, щоб не опуститися нижче досягнутого рівня. Можливості перед нами ясні і блискучі – для обох наших країн. Відкинути їх, проігнорувати або розтринькати надаремно – значить надовго накликати на себе всі можливі закиди в майбутньому. Треба, щоб і у мирний час політику англомовних країн визначали і спрямовували послідовність мислення, наполегливість у досягненні мети і велика простота рішень – так само, як це було під час війни. Ми мусимо стати – і я вірю, що станемо, – на висоту цієї суворої вимоги.

Коли американські військові стикаються з якоюсь серйозною ситуацією, вони зазвичай пишуть у заголовку своїх директив «генеральна стратегічна концепція». Й у цьому є певна мудрість, бо веде до ясності думки. В чому ж тоді полягає наша генеральна стратегічна концепція, котру ми повинні нині сформулювати? Це не що інше, як безпека і благополуччя, свобода і поступ всіх помешкань і сімей всіх чоловіків і жінок у всіх країнах. І спеціально я тут говорю про міріади окремих чи багатоквартирних будинків, де годувальник сім'ї прагне серед нещасть та труднощів життя захистити свою дружину та дітей від поневірянь та виховати сім'ю у страху перед Богом або на певних етичних концепціях, які часто відіграють свою важливу роль.

Щоб дати безпеку цим незліченним будинкам, їх треба захистити від двох велетенських мародерів: війни і тиранії. Всі ми знаємо, в яке страшне потрясіння впадає звичайна сім'я, коли прокляття війни звалюється на годувальника і тих, задля кого він працює і крутиться. Кидається в очі жахлива руйнація безславної нині Європи і значної частини Азії. Коли наміри нечестивих людей або агресивні пориви моцарств знищують на величезних територіях рамки цивілізованого суспільства, прості люди стикаються з такими неймовірними труднощами, з якими вони не в змозі впоратися. Для них усе пішло шкереберть, усе розбито, навіть розтовчено в місиво.

Я стою тут у цей тихий полудень, але зі здриганням уявляю собі, що реально в цей момент відбувається з мільйонами людей і що станеться, коли цю землю вразить голод. Ніхто не може обчислити те, що називають "неоціненною сумою людського болю". Наші вищі завдання і обов'язок – оберегти будинки простих людей від жахів і страждань ще однієї війни. Нема того, хто би з цим не погодився.

Наші американські військові колеги, проголосивши свою «генеральну стратегічну концепцію» і підрахувавши наявні ресурси, завжди переходять до наступного етапу – до методів. Тут знову ж таки існує загальна згода. Вже створена – з головною метою запобігти війні – всесвітня організація: ООН, яка є наступницею Ліги Націй, при вирішальному долученні Сполучених Штатів зі всіма наслідками, вже працює. Ми повинні переконатися, що її праця є плідною, що є реальною, а не фіктивною, що є силою дії, а не просто піною слів, що вона є справжнім храмом миру, в якому колись можна буде повісити щити багатьох країн, а не просто палата у вавилонській вежі. Перед тим, як ми зможемо звільнитися від необхідності задля самозбереження утримання національних збройних сил, ми повинні бути впевнені, що наш храм побудований не на сипучих пісках чи мочарах, а на скелі. Кожний, хто здатний дивитися відкритим зором, розуміє, що наш шлях буде важким і довгим, але якщо ми будемо наполегливо діяти разом, як це було у двох світових війнах – хоча, на жаль, не між ними – я не сумніваюся, що врешті-решт ми досягнемо нашої спільної мети.

Зрештою, я маю дефінітивну і практичну пропозиція до дії. Можна створити суди та магістрати, але вони не зможуть функціонувати без шерифів і констеблів. Отож треба негайно почати оснащувати Організацію Об'єднаних Націй міжнародними збройними силами. У такій справі можемо йти тільки крок за кроком, але ми повинні почати вже. Я пропоную, щоби кожне моцарство і проста держава делегували на службу всесвітньої організації певну кількість ескадрилей. Ці ескадрильї будуть проходити навчання і підготовку у своїх власних країнах, але будуть за ротацією перекидатися з однієї країни в іншу. Вони будуть мати форму своїх країн, але з іншими нашивками. Від них би не вимагалося діяти проти власної нації, але в інших відносинах ними керувала би всесвітня організація. Почати це можна в скромному масштабі і нарощувати в міру зростання довіри. Я хотів, щоб це було зроблено після Першої світової війни – і я щиро вірю, що це можна зробити негайно.

Проте було би неправильно і необачно довірити секретні знання або вміння стосовно атомної бомби, якими тепер діляться Сполучені Штати, Велика Британія і Канада, всесвітній організації, яка ще знаходиться в зародковому стані. Було би злочинним божевіллям пустити їх, знання і вміння, за течією в цьому все ще розбурханому і необ'єднаному світі. Ніхто в жодній країні не почав гірше спати, знаючи, що в даний момент ці знання, а також технологія і сировина, значною мірою зосереджені в руках американців. Я не думаю, що всі ми спали би так само міцно, якби ситуація помінялися на зворотну і якби якась комуністична або неофашистська держава монополізувала на певний час ці страшні чинники. Сам страх перед ними легко міг би бути використаний, щоб нав'язувати вільному демократичному світу тоталітарні системи – з жахливими для людської уяви наслідками. Бог побажав, щоб цього не сталося, і у нас є принаймні можливість хвилю передихнути, щоби впорядкувати наш будинок, перш ніж зіткнемося з небезпекою; і навіть потім, якщо не пошкодуємо зусиль, ми все одно будемо володіти такою величезною перевагою, що зможемо накласти ефективні стримуючі фактори проти використання чи погрози використання іншими. Відтак коли встановиться справжнє братство людей, яке реально втілиться у вигляді всесвітньої організації з усіма необхідними практичними гарантіями, щоби зробити її ефективною, ці повноваження, природно, будуть передані всесвітній організації.

Тепер я підходжу до другої небезпеки отих двох мародерів, що загрожує кожній хаті, будинку та звичайним людям, – а саме до тиранії. Ми не можемо заплющувати очі на той факт, що свободи, якими користуються особисто громадяни у всій Британській імперії, не є чинними в багатьох країнах, а деякі з яких є дуже могутніми. Життя пересічних громадян у цих державах перебуває під всеохопним контролем різного роду поліцейських режимів. Необмежену державну владу здійснюють або диктатори, або група олігархій, що діють через привілейовану партію і політичну поліцію. Не наш обов'язок у теперішній час, коли труднощі настільки численні, насильно втручатися у внутрішні справи країн, що не зазнали від нас поразки у війні. Але ми безупинно мусимо мужньо проголошувати великі принципи свободи і прав людини, які є спільною спадщиною англомовного світу і які через Велику хартію вольностей, Білль про права, Габеас корпус, суд присяжних і англійське загальне право знаходять своє найвідоміше вираження в американській Декларації незалежності.

Все це означає, що народ будь-якої країни мусить володіти правом і повинен мати владу вибирати або змінювати – конституційним шляхом  вільних, нічим не обмежених виборів при таємному голосуванні – характер або форму правління, при яких він живе; що повинна панувати свобода слова і думки; що незалежні від виконавчої влади суди, неупереджені щодо будь-якої партії, повинні керуватися законами, які отримали широке схвалення переважної більшості або освячені часом і звичаями. В цьому полягають титульні документи свободи, які повинні лежати в кожному будинку. В цьому полягає послання британського й американського народів людству. Проповідуймо те, що ми практикуємо – практикуймо те, що ми проповідуємо.

Я вже сказав про дві великі небезпеки, що загрожують кожній людській хаті: війну і тиранію. Я ще не казав про бідність і злидні, які, власне, в багатьох випадках є основною тривогою. Але якщо усунути небезпеку війни і тиранії, то, без сумніву, розвиток науки і міжнародного співробітництва у найближчі декілька років, максимум декілька десятиліть, принесуть світові, який пройшов жорстоку школу війни, зростання матеріального добробуту вище знаного людством рівня. Тепер, у цей сумний момент застою, ми занурені в голод і страждання, що є наслідком нашої колосальної боротьби; але це мине, і може минути швидко, і немає жодної причини, крім людської дурості або нелюдського злочину, котрі би зашкодили всім народам здобути і насолоджуватися епохою достатку. Я часто стосую слова, яким навчився п'ятдесят років тому у великого ірландсько-американського оратора, мого друга Берка Кокрена: «Тут вистачить на всіх. Земля – щедра мати; вона рясно дасть їжу всім своїм дітям, якщо тільки вони будуть обробляти її ґрунти в справедливості і мирі». Відчуваю, що ми у цьому моменті цілком погоджуємося.

Тепер, продовжуючи дотримуватися методу нашої генеральної стратегічної концепції, підходжу до суті того, що я мав вам тут сказати. Ні ефективного запобігання війни, ні постійного підйому всесвітньої організації неможливо досягнути без того, що я назвав братерською асоціацією англомовних народів. Це означає особливі відносини між Британською Співдружністю та Імперією і Сполученими Штатами. Тепер не час для узагальнень, і я ризикну бути точним. Братерська асоціація вимагає не тільки зростаючої дружби і взаєморозуміння між нашими двома великими, але спорідненими системами суспільств, а й продовження тісних відносин між нашими військовими радниками, що ведуть до спільного вивчення потенційних небезпек, до уніфікації озброєння та інструкцій, до обміну офіцерами і курсантами технічних училищ. Вона повинна забезпечити збереження існуючих засобів забезпечення взаємної безпеки шляхом спільного використання всіх військово-морських і військово-повітряних баз, що є у володінні обох країн у всьому світі. Це, можливо, подвоїть мобільність американських військово-морських і військово-повітряних сил. Це значно розширить збройні сили Британської імперії і цілком може привести – якщо і коли світ заспокоїться – до значної фінансової економії. Ми вже спільно використовуємо велику кількість островів; в найближчому майбутньому нашій спільній турботі їх може бути довірено ще більше.

Сполучені Штати вже уклали постійну угоду про оборону з Канадою, яка так віддано прив'язана до Британської Співдружності та Імперії. Ця угода ефективніша, ніж багато з тих, які часто укладали в рамках офіційних союзів. Цей принцип на принципах цілковитої взаємності має бути поширений на всі країни Британської співдружності. Таким чином – і тільки так – ми будемо в безпеці, що би не сталося, і зможемо працювати разом для високих і зрозумілих цілей, які дорогі нам і які нічого поганого нікому не віщують. Зрештою може настати принцип – я відчуваю, що евентуально він настане – спільного громадянства, але ми можемо задовольнятися тим, що залишимо його на розсуд долі, чию простягнуту нам руку багато хто з нас вже ясно бачить.

Є, однак, одне важливе питання, яке ми повинні собі поставити. Чи сумісні особливі відносини між США і Британською Співдружністю з нашою безумовною лояльністю до Організації Об’єднаних Націй? Моя відповідь: так і більше того – це, мабуть, єдиний засіб, щоб ця організація досягнула свого повного зростання і сили. Вже існують особливі відносини Сполучених Штатів з Канадою, про які я тільки що згадав, і особливі відносини між Сполученими Штатами і південноамериканськими республіками. У нас, англійців, є двадцятирічний договір про співпрацю і взаємодопомогу з Совєтською Росією. Я згоден з містером Бевіном, міністром закордонних справ Великої Британії, що договір цілком може бути і п'ятдесятирічним. Ми прагнемо тільки до взаємодопомоги і співпраці. Англійці уклали союз з Португалією, який не переривався з 1384 року і приніс плідні результати в критичні моменти останньої війни. Ніщо з цього не суперечить загальним інтересам світової угоди або всесвітньої організації; навпаки, вони допомагають їй. «В дому Отця мого осель багато». Окремі асоціації членів Організації Об'єднаних Націй, які не мають агресивних цілей стосовно жодної іншої країни, які не мають несумісних зі статутом Організації Об'єднаних Націй намірів, аж ніяк не шкідливі, а навпаки корисні і, я вважаю, необхідні.

Раніше я вже казав про Храм Миру. Побудувати цей Храм повинні трудівники з усіх країн. Якщо двоє робітників особливо добре знають один одного і є старими друзями, якщо їхні родини тісно пов'язані, і якщо вони «вірять в цілі один одного, сподіваються на майбутнє один одного і проявляють милосердя до недоліків один одного» – цитуючи певний вдалий вислів, який я тут прочитав днями, – то чому вони не можуть працювати разом во ім’я спільної мети як друзі і партнери? Чому вони не можуть спільно користуватися інструментами і таким чином підвищувати працездатність один одного? Вони дійсно повинні це робити, інакше Храм не буде зведений або впаде побудований, і ми всі знову виявимося ненавченими, і нам доведеться знову, вже втретє, навчатися у школі війни, яка буде незрівнянно жорстокішою, ніж та, з котрої ми щойно звільнились. Темні віки можуть повернутися, на блискучих крилах науки може повернутися кам’яний вік, і ті досягнення, що можуть обсипати людство безмірними матеріальними благами, можуть призвести до цілковитого навіть його знищення. Пильнуйте, кажу я, часу може не вистачити. Не дозвольмо подіям плисти за течією, щоб не стало запізно. Якщо ми хочемо створити братерську асоціацію, подібну до тієї, яку я описав, з усіма доданою могутністю і безпекою, які обидві наші країни можуть отримати з неї, то зробімо так, щоб цей великий факт був відомий всьому світу і щоб він зіграв свою роль у зміцненні та стабілізації основ миру. Є шлях мудрості. Профілактика краще, ніж лікування.

Тінь впала на сцени, ще так недавно освітлені перемогою союзників. Ніхто не знає, чого можна очікувати від Совєтської Росії та її міжнародної комуністичної організації в найближчому майбутньому і які межі – якщо такі існують – їхніх експансіоністських і прозелітистських прагнень. Я відчуваю глибоке захоплення і повагу до доблесного російського народу і до мого товариша по війні маршала Сталіна. У Британії – і я не сумніваюся, що і тут – є глибока симпатія і добра воля до народів всієї Росії і рішучість наполегливо, незважаючи на багато розбіжностей і відмов, домагатися встановлення міцних дружніх відносин. Ми розуміємо необхідність гарантувати безпеку Росії на її західних кордонах шляхом усунення будь-якої можливості німецької агресії. Ми вітаємо Росію на її законному місці серед провідних країн світу. Ми вітаємо її прапор на морях. А передусім ми вітаємо постійні, часті і зростаючі контакти між російським народом і нашим власним народом по обидва боки Атлантики. Однак мій обов'язок – оскільки я впевнений, що ви хочете, щоб я виклав вам факти так, як їх бачу – викласти вам деякі факти про нинішнє становище в Європі.

Від Щеціна на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент опустилася залізна куртина. За цією лінією знаходяться всі столиці древніх держав Центральної та Східної Європи. Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія – всі ці знамениті міста і мешканці реґіону опинилися в тому, що я мушу назвати совєтською сферою, і всі підлягають в тій чи іншій формі не просто радянському впливу, але дуже високому, а в багатьох випадках і все більшому контролю з боку Москви. Тільки Афіни – Греція з її безсмертною славою – вільна вирішувати своє майбутнє на виборах під британським, американським і французьким спостереженням. Польський уряд, опанований Росією, заохочується до здійснення жахливих і несправедливих санкцій щодо Німеччини, і в даний час відбуваються масові вигнання мільйонів німців у сумних і неймовірних масштабах. Комуністичні партії, які були дуже нечисленні у всіх цих східних державах Європи, підняті до статусу винятковості і влади, що далеко перевищує їхню чисельність, і всюди прагнуть отримати тоталітарний контроль. Майже у кожній країні торжествують поліцейські режими, і ніде, станом на нині, нема, за винятком Чехословаччини, справжньої демократії.

Туреччина і Персія глибоко стурбовані і занепокоєні претензіями, котрі їм висуваються, і тиском, що чиниться московським урядом. У Берліні росіяни намагаються створити квазікомуністичну партію в своїй зоні окупованої Німеччини, проявляючи особливу прихильність до групи лівих німецьких лідерів. Після війни, у червні минулого року, американська та британська армії відійшли на захід, відповідно до раніше укладеної угоди, на глибину в деяких пунктах 150 миль на фронті майже в чотириста миль, щоб дозволити нашим російським союзникам зайняти цю величезну територію, завойовану західними демократіями.

Якщо тепер совєтський уряд спробує сепаратними діями створити на своїх територіях прокомуністичну Німеччину, то це викличе нові серйозні труднощі в британській і американській зонах і дасть можливість переможеним німцям виставити себе на аукціон між Совєтами і західними демократіями. Які би висновки не випливали з цих фактів – а фактами вони є, – це, безумовно, не та звільнена Європа, за створення якої ми боролися. І вона не містить також у собі фундаменту постійного миру.

Безпека світу вимагає нової європейської єдності, жодна нація з цієї єдності не може бути назавжди виключеною. Саме з чвар сильних корінних народів у Європі виникли світові війни, свідками яких ми були, або які відбувалися в давніші часи. Двічі за нашого життя ми бачили, як Сполучені Штати, всупереч своєму бажанню і традиціям, всупереч аргументам, силу яких неможливо не зрозуміти, були втягнуті непереборними чинниками в ці війни: достатньо вчасно, щоб забезпечити перемогу правої справи, але лише після жахливої бійні та спустошень. Двічі Сполученим Штатам доводилося надсилати кілька мільйонів своїх молодих людей через Атлантику, де вони знайшли війну; але тепер війна може знайти будь-яку націю, де би вона не проживала – де сонце заходить чи де воно сходить. Безумовно, ми повинні працювати – в структурі ООН та відповідно до її статуту – з усвідомленою метою великого заспокоєння Європи. Це, за моїм відчуттям, є ясною причиною політики виняткової важливості.

Не тільки за, але й перед залізною куртиною, яка поділила всю Європу, є свої причини непокоїтися. В Італії комуністичній партії серйозно заважає необхідність підтримувати комуністично налаштованого маршала Тіто, який претендує на колишні італійські території в районі верхньої частини Адріатичного моря. Проте майбутнє Італії висить на волосині. Знову ж таки, неможливо уявити відроджену Європу без сильної Франції. Все своє політичне життя я працював за сильну Францію і ніколи не втрачав віри в її долю, навіть у найтемніші години. Не втрачу віру і тепер. Однак у величезному числі країн по всьому світі створені, далеко від російських кордонів, комуністичні п'яті колони, що діють у цілковитій єдності й абсолютно підпорядкуючись директивам, які вони отримують з комуністичного центру. За винятком Британської Співдружності та Сполучених Штатів, де комунізм не вийшов із зародкового стану, комуністичні партії або п'яті колони становлять дедалі більший виклик та небезпеку для християнської цивілізації. Такі похмурі факти, які кожному доводиться викладати на наступний день після перемоги, здобутої таким блискучим співтовариством по зброї і здобутої задля справи свободи і демократії; але ми були би вкрай нерозумними, якби приховали ці факти, поки ще залишається час.

Тривожні перспективи спостерігаються і на Далекому Сході, особливо в Маньчжурії. Угода, укладена в Ялті, учасником якої я був, була надзвичайно сприятливою для Совєтської Росії, бо вона була укладена в той час, коли ніхто не міг сказати, чи німецька війна не затягнеться на все літо і осінь 1945 року, і коли очікувалося, що японська війна триватиме ще 18 місяців після закінчення німецької війни. У вашій країні ви всі так добре обізнані про Далекий Схід і є такими відданими друзями Китаю, що мені немає потреби поширюватися про ситуацію там.

Я чув обов'язок змалювати тінь, що нависла над світом – як на заході, так і на сході. Під час укладання Версальського договору я займав високу посаду міністра і був близьким другом Ллойд-Джорджа, який очолював британську делегацію у Версалі. Сам я не погоджувався з багатьма зробленими там речами, але у мене склалося дуже сильне враження про цю ситуацію, і мені боляче порівнювати її з тим, що панує тепер. У ті дні були великі надії і безмежна впевненість у тому, що війни закінчилися і що Ліга Націй стане всемогутньою. Я не бачу і не відчуваю такої впевненості або навіть тих же надій у виснаженому світі в даний час.

З іншого боку, я відкидаю думку про те, що нова війна неминуча, а тим більше, що вона близька. Саме тому, що я впевнений, що наша доля все ще знаходиться в наших руках і що ми маємо силу врятувати майбутнє, я вважаю своїм обов'язком висловитися тепер, коли у мене є нагода і можливість зробити це. Я не вірю, що совєтська Росія бажає війни. Вони хочуть плодів війни і необмеженого експансії своєї влади і доктрин. І річ, яку повинні ми розглянути тут нині, поки є час, – це перманентне запобігання війни і встановлення умов свободи і демократії у всіх країнах так швидко, наскільки це можливо. Наші труднощі і небезпеки не щезнуть, якщо ми заплющимо на них очі. Вони не щезнуть, якщо ми будемо просто очікувати, що з того вийде, і не щезнуть з політикою умиротворення. Необхідне врегулювання, і чим довше воно відкладається, тим буде воно важче і тим більшою буде наша небезпека.

З того, що я спостерігав у поведінці наших російських друзів і союзників під час війни, я виніс переконання, що найбільше вони захоплюються силою, а до слабкості не мають жодної поваги, особливо до слабкості воєнної. Тому стара доктрини балансу сил помилкова. Ми, маючи можливість зарадити цьому,  не можемо собі дозволити працювати з вузьким запасом, пропонуючи тим самим спокусу випробувати силу. Якщо західні країни будуть єдині у своїй твердій відданості принципам статуту Організації Об’єднаних Націй, то їхній вплив на просування цих принципів буде величезний, і ніхто не буде, очевидно, до них чіплятися. Якщо ж вони будуть роз’єднані у своїх діях або почнуть нехтувати своїм обов’язком, тим самим втративши дорогоцінні роки, то нас і справді може очікувати катастрофа.

Минулого разу я бачив, як усе це відбувається, і голосно кричав своїм співвітчизникам і всьому світу, але ніхто не звертав на це уваги. До 1933 чи навіть до 1935 року Німеччину ще можна було врятувати від жахливої долі, що спіткала її, ми всі могли уникнути страждань, які Гітлер жбурнув на людство. Ніколи ще у світовій історії не було війни, якої можна було б так легко уникнути своєчасними діями, як ця недавня, що спустошила величезні території планети. На моє переконання, їй можна було запобігти без жодного пострілу, і Німеччина змогла би сьогодні бути могутньою, процвітаючою і шанованою країною; але ніхто не слухав, і поступово, одна за одною, країни затягувало у цей жахливий вир. Ми зобов'язані не допустити повторення подібного. Сьогодні, в 1946 році, це можливо досягнути лише шляхом налагодження доброго взаєморозуміння з Росією під егідою Організації Об’єднаних Націй і шляхом підтримки таких відносин протягом багатьох мирних років інструментами всесвітньої організації, підтриманої всією могутністю англомовної частини світу та її союзників. Рішення існує, я вам шанобливо його пропоную у цьому зверненні – назвав я його «М'язи миру».

Ніхто не повинен недооцінювати неминучу міць Британської Імперії та Співдружності націй. З того, що нині 46 мільйонів британців на нашому острові мають проблеми із продовольством, яким в умовах воєнного часу вони могли забезпечити себе лише наполовину, і з того, що відбудова промисловості та відродження нашої міжнародної торгівлі після шести років виснажливої війни дається нам нелегко, не думайте, що ми не в змозі пройти через ці тяжкі роки злигоднів, як ми пройшли через темні часи війни, або що через півстоліття ви не побачите 70 або 80 мільйонів британців по всьому світу, об'єднаних у захисті наших традицій, нашого способу життя і світу, які ви і ми підтримуємо. Якщо до населення англомовних країн Співдружності націй додати Сполучені Штати зі всім, що ця співпраця містить – у повітрі, на морі, по всій планеті, і в науці, і в промисловості, і в моральній силі, – то не буде жодного нестійкого, хиткого балансу сил, що породжує спокусу честолюбства і авантюр. Натомість існуватиме абсолютна впевненість у безпеці. Якщо ми будемо твердо дотримуватися принципів, передбачених статутом Організації Об’єднаних Націй, і йти вперед зі спокійною і тверезою впевненістю у своїх силах, не шукаючи нічиєї землі чи скарбів і не прагнучи встановити тотальний контроль над думками населення; якщо усі моральні та матеріальні сили та переконання британців поєднаються з вашими у братерській асоціації, то великі дороги майбутнього стануть зрозумілими не лише для нас, але й для всіх, не лише для нашого часу – але і на століття вперед.

The Sinews of Peace (‘Iron Curtain Speech’)
March 5, 1946
Westminster College, Fulton, Missouri

05.03.2021

https://zbruc.eu/node/103756