www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Кан, оглядач з питань культури

Новий документальний фільм "Найкрасивіший хлопчик у світі" розповідає історію Бйорна Андресена. У 1971 році 15-річний шведський підліток знявся у фільмі класика італійського кіно Лукіно Вісконті "Смерть у Венеції". Ця роль принесла йому титул найкрасивішого хлопчика у світі й водночас стала прокляттям.

Фільм відкривається сценою, де неохайний літній чоловік з бородою та довгим скуйовдженим волоссям сидить у тісній, вкритій брудом, незатишній квартирці у Стокгольмі. І навіть з цього жалюгідного житла його погрожують виселити через несплату ренти.

Він зберіг юначу постать, однак треба дуже напружити уяву, щоб зрозуміти, що колись це був юнак з янгольською зовнішністю, якого не без підстав вважали найкрасивішим хлопчиком у світі.

АВТОР ФОТО MARIO TURSI

Шлях до всесвітньої слави минулого, а звідти - до нездалого сьогодення, почався у нього півстоліття тому, коли саме його для головної ролі у своєму фільмі "Смерть у Венеції" обрав великий італійський режисер Лукіно Вісконті.

Лукіно Вісконті - аристократ, комуніст, гомосексуал

1971 року 65-річний Лукіно Вісконті був уже визнаним метром світового кіно. Походив зі стародавньої італійської аристократичної родини, однак поєднував у собі речі, здавалося б, несумісні: аристократичне походження, членство у Комуністичній партії та відкриту гомосексуальність.

В автобіографії він писав, що ще замолоду, в 1920-і роки, мав любовний зв'язок з майбутнім останнім королем Італії Умберто II. Згодом його коханцями були відомий австрійський актор Гельмут Бергер, якого Вісконті знімав у найкращих своїх фільмах "Загибель богів" (1969), "Людвіг" (1973), "Сімейний портрет в інтер'єрі" (1974), а також режисер Франко Дзеффіреллі, автор легендарної картини 1969 року "Ромео і Джульєтта".

В кіно Вісконті, маючи вже за плечима класичну музичну освіту, прийшов наприкінці 1930-х років, спочатку як асистент французького режисера Жана Ренуара, до якого він потрапив завдяки спільній знайомій Коко Шанель.

Тоді його охоче приймали в салоні кінокритика і продюсера Вітторіо Муссоліні - сина фашистського диктатора, що за правління батька виконував роль покровителя мистецтв, і насамперед кіно. Однак це не завадило Вісконті вступити в роки війни до Комуністичної партії Італії. Він зближується з іншими завсідниками салону Муссоліні, майбутніми класиками неореалізму Роберто Росселліні та Федеріко Фелліні.

Неореалізм

Його режисерський дебют "Одержимість" (1943) вважають першим фільмом, що заклав основи неореалізму. Повний відхід як від салонного довоєнного італійського кіно, так і від канонів Голлівуду. Жорстке, суворе зображення воєнних злиднів та післявоєнного розладу, відверта й щира симпатія до простих італійців - все це вирізняло найкращі фільми нового післявоєнного італійського кіно.

АВТОР ФОТО GETTY IMAGES

Молодий Лукіно Вісконті. 1943-й - рік його режисерського дебюту з фільмом "Одержимість"

Парадоксальним чином неореалізм формувався навколо журналу Cinema, головним редактором якого після короткої повоєнної еміграції до Аргентини залишався Вітторіо Муссоліні, що зберіг зв'язок з лівоорієнтованими режисерами.

"Рим - відкрите місто" Росселліні, "Викрадачі велосипедів" Вітторіо де Сіка, "Дорога" Фелліні здобули неореалізму заслужену світову славу.

У цьому ж ряду стояв і Вісконті зі знятим на замовлення Комуністичної партії фільмом "Земля тремтить" про сицилійських рибалок та стрічкою "Рокко та його брати" про родину, що мігрувала до Мілана з бідного півдня. 1950-ті роки стали називати "золотим віком" італійського кіно.

До кінця десятиліття, однак, соціальний, якщо не сказати революційний, пафос раннього неореалізму ставав все менше й менше актуальним, і режисери почали звертатися до іншої, нової реальності.

Найбільш яскраво цей контраст видно при зіставленні двох фільмів Фелліні, які він зняв з інтервалом лише у шість років. Якщо "Дорога" (1954) - при всій непоборній чарівності, оптимізмі та життєлюбності головної героїні у виконанні Джульєтти Мазіни - занурена у запеклу безвихідь злиднів, то "Солодке життя" (1960) вже показує декаданс та пересичення нової буржуазної богеми.

І хоча Вісконті пов'язаний з неореалізмом дуже тісно (як справедливо зауважив один з критиків, "Вісконті без неореалізму - те ж саме, що Фріц Ланг без експресіонізму, а Ейзенштейн без формалізму"), його аристократичне коріння, класична освіта та природна витонченість раніше за інших й далі за інших його колег забирали його від соціальної тематики до більш знайомого йому середовища.

Занурення у декаданс

Вже у 1954 році він знімає кольорову костюмну мелодраму "Почуття" про життя італійської аристократії.

"Білі ночі" за Достоєвським, "Сторонній" за Камю були лише інтерлюдією до пишних, з відчуттям незворотного занепаду й виродження історій з життя вищого класу.

Таким був "Леопард" (1963) - історія занепаду давнього князівського роду на тлі громадянської війни в Італії.

Особливо яскраво ця тенденція проявилась у фільмі "Загибель богів" (1969). Події відбуваються у 1933 році в нацистській Німеччині, коли під час так званої "ночі довгих ножів" військові за згоди Гітлера знищили штурмові загони СА (парамілітарні формування Нацистської партії Німеччини) на чолі з відкритим гомосексуалом Ернстом Ремом.

АВТОР ФОТО GETTY IMAGES

Кадр з фільму Лукіно Вісконті "Загибель богів" (1969)

Пишна, пронизана вагнерівською оперною величчю стрічка була сповнена сцен гомосексуальності, насильства, педофілії та інцесту. У США їй дали рейтинг Х, що межує з порнографією.

Все це створило Вісконті вкрай суперечливу репутацію. З одного боку, видатний майстер, відзначений "Золотим левом" у Венеції та "Золотою пальмовою гілкою" в Каннах. З іншого - режисер-провокатор, що балансує, а то й переходить межі пристойності у мистецтві.

"Смерть у Венеції"

З таким багажем 1970 року Вісконті береться за екранізацію опублікованої ще у 1913 році новели німецького письменника Томаса Манна "Смерть у Венеції".

У центрі сюжету - історія успішного письменника Густава фон Ашенбаха, що на схилі років оселився у Венеції на острові Лідо. Тут він зустрічає надзвичайно привабливого польського хлопчика на ім'я Тадзіо. Тижнями він не зводить з нього очей й поступово закохується - жодного разу не зважившись з ним заговорити.

Раптовий спалах холери у Венеції не оминув і Ашенбаха. Родина Тадзіо має намір залишити місто. Хворий Ашенбах, сидячи на пляжі у шезлонгу, сумно дивиться на хлопчика, прощаючись зі своїм коханням і з життям.

Якщо Манн, що жив в іншу історичну епоху, боровся зі своїм гомосексуалізмом, то фільм Вісконті - це відкрите милування об'єктом одностатевого кохання.

При цьому, на відміну від "Загибелі богів", тут немає жодних ознак тілесного, фізичного і ба більше - забороненого правилами пристойності та звичайної людської моралі.

Як і в новелі Манна, Ашенбах, який у фільмі з письменника перетворюється на композитора і якого грає англійський актор Дірк Богард, лише здалеку, захоплено, без розпусного бажання спостерігає за Тадзіо.

АВТОР ФОТО GETTY IMAGES

Густав фон Ашенбах (Дірк Богард) не може відірвати очей від Тадзіо (Бйорн Андресен). Кадр з фільму "Смерть у Венеції"

Його кохання - суто платонічне. Це естетська насолода митця, не пристрасть, а захоплення божественним даром краси.

"Найкрасивіший хлопчик у світі"

Зрозуміло, що при такому підході пошук виконавця ролі Тадзіо став головним завданням для Вісконті. Він побував в Угорщині, Польщі, Фінляндії, Росії, поки, нарешті, на черговому перегляді потенційних кандидатів до номера стокгольмського готелю не зайшов 15-річний Бйорн.

Цей перегляд задокументований. Ми бачимо, що Вісконті зачарований. Але разом з тим в очах його спалахує хижацький вогник. Він наказує хлопчику повернутися в один бік, в інший, пройтися і, нарешті, роздягнутися. Бйорн збентежений, але слухається.

Для нього такий досвід не був першим. Батька свого він ніколи не знав, а алкозалежна мати покинула його, коли йому було лише сім років. Він ріс з бабусею, яка була одержима ідеєю перетворити свого онука-красеня на зірку, хоча він понад усе хотів стати музикантом.

АВТОР ФОТО ARIO TURSI

Лукіно Вісконті та Бйорн Андресен на зйомках фільму "Смерть у Венеції"

Своїм проникливим оком Вісконті побачив у Бйорні не лише чарівну зовнішність, але й щось інше, важко визначити, що саме: меланхолійний смуток, зворушливу й тендітну незграбність.

"Він дуже відрізнявся від своїх однолітків. У ньому був смуток, вразливість. І розумний Вісконті відразу це відчув. Саме його він обрав, тому що в очах його відбивалося його дитинство", - каже режисер фільму "Найкрасивіший хлопчик" Крістіан Петрі.

Бабуся тягала його по модельних агентствах і кінопробах, і до моменту зустрічі з Вісконті він встиг вже знятися у дебютному фільмі чудового шведського режисера Роя Андерсона "Шведська історія кохання".

АВТОР ФОТО GETTY IMAGES

У дитячому матроському костюмі Бйорн у фільмі виглядав як лялька

Однак ніщо не могло підготувати його до зйомок у Вісконті.

Його вбрали у дитячий матроський костюмчик. Роль була практично без слів, йому не дозволяли ні грати в м'яч, ні купатися в морі. Він був по суті лялькою, якою милувався не лише герой фільму літній композитор, але й не менш літній режисер, і вся знімальна група, що складалася переважно з геїв. Хоча жодних сексуальних зазіхань він не відчув.

"Смерть у Венеції зруйнувала моє життя"

Значно серйозніші випробування чекали на нього, коли фільм, нарешті, зняли. На прем'єрі у Каннах Вісконті урочисто проголосив Бйорна "найкрасивішим хлопчиком у світі", не забувши при цьому безжально додати, що зараз він добряче побляк і виглядає гірше, ніж рік тому, коли йому було 15.

Бйорн перетворився на зірку, на селебриті, на ікону. На зміну стриманому, віддаленому милуванню на знімальному майданчику прийшла божевільна коловерть світських прийомів, блукань по нічних гей-клубах, переслідування папараці. Навіть лондонська гала-прем'єра, на якій його представили королеві Єлизаветі та принцесі Анні, була слабкою втіхою.

АВТОР ФОТО HUW EVANS PICTURE AGENCY

У променях слави. На прем'єрі "Смерті у Венеції" в Каннах. Зліва направо: Лукіно Вісконті, Ромі Шнайдер, італійська акторка Россела Фальк і Бйорн Андресен. Травень 1971 року

"Я був шокований, - згадує тепер Андресен. - Таке відчуття, що навколо мене безперервно кружляли зграї кажанів".

Потім був дивний візит до Японії, де скандинавський блондин-андрогін зі стриманою північною красою перетворився на об'єкт божевільного поклоніння для тінейджерів обох статей. Його зробили там попзіркою, навчивши співати японською мовою місцеві поп-хіти.

Потім - ще більш дивне перебування в Парижі під опікою якогось багатого гея - про подробиці цього періоду свого життя Андресен не розповідає.

Вісконті про нього швидко забув, продовживши знімати свої розкішні фільми.

Сам Андресен багато знімався - переважно в незначних ролях у незначних фільмах. Життя його було покреслене нестримним вживанням алкоголю й наркотиків.

Спроба створити сім'ю закінчилась трагедією. У наркотичному чаді він не звернув уваги на напад у свого дев'ятимісячного сина, який помер від синдрому раптової дитячої смерті, що ще більше занурило його у депресію. Старша донька десятиліттями не хотіла нічого знати про батька.

Всі ці роки він жив й продовжує жити в тіні свого підліткового акторського досвіду піввікової давнини.

АВТОР ФОТО MARIO TURSI

В тіні великого режисера

Режисери фільму "Найкрасивіший хлопчик у світі" Христина Ліндстрем та Крістіан Петрі, безумовно, пройнялися симпатією до життя, зруйнованого безжальним метром й не менш безжальною увагою медіа.

І все ж неможливо позбутися подвійного відчуття: як і пів століття тому Лукіно Вісконті, вони знову перетворюють Бйорна Андресена на об'єкт. Цього разу не естетського милування або плотських мрій, а невгамовної цікавості до життя згаслої зірки.

АВТОР ФОТО MANTARAY FILM

Бйорн Андресен через пів століття на тому ж пляжі Лідо у Венеції, звідки почалася його всесвітня слава

У фільмі Андресена запитують, що він сьогодні сказав би Вісконті, якби міг. Відповідь проста, коротка й промовиста: "Та пішов ти..."

7 08 2021

https://www.bbc.com/ukrainian/features-58088681