www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Горбач

Мережева внутрішньоукраїнська суперечка "про НАТО" насьогодні начебто вщухає. Принаймні учора Петро Порошенко у своєму ФБ закликав усіх до стриманості.

Я з перших днів війни уникаю публічної критики президента Зеленського і його команди, відкладаю це все на потім. В окремих діях та вчинках він поводиться дуже сміливо і гідно. Раніше я казав, що цей президент у нас ще не "битий". (За одного битого двох небитих дають). Тепер він вже "битий" як ніякий інший президент.

Але утримання від критики не позбавляє мене і всіх нас можливості аналізувати події у тому вигляді як вони доходять до нас через медіа і соцмережі. Так, я не на передовій, це правда. Але я в Україні.

У перші два дні війни я у телеефірах теж підтримував пропозицію звернутися до НАТО з проханням закрити небо над Україною. Мені здавалося, що це питання передусім політичне. Після такого оголошення альянсом росіяни б утрималися від польотів над Україною і, можливо, ракетних ударів теж. Це було моє припущення, яке, на мою думку, НАТО було б варто перевірити. Закрите небо можна було б проголосити хоча б над частиною території біля західних кордонів, куди переселилися західні і не тільки посольства і де скупчується цивільне населення - біженці з усієї України.

Це прикро, але до такого кроку НАТО виявилося не готовим ні політично, ні технологічно, ні морально-етично. Останнє, на мою думку, ще можна виправити в якийсь інший спосіб, але дуже важко буде пояснити українським громадянам.

Політична причина полягає у тому, що рішення в НАТО вже не приймаються майже автоматично за ініціативою США, вони ухвалюються справді консенсусом і цього консенсусу наразі немає. Справа у тому що західноєвропейські члени Альянсу, насамперед Німеччина, розглядають НАТО як інструмент власного захисту за допомогою американської зброї, воєнного бюджету США та американських солдатів. Так як це було по закінченню 2 світової війни. Насамперед у своєму захисті бачать європейці призначення НАТО. І вони саме зараз відчули загрозу самим собі. Їм можна за це дорікати, але можна і зрозуміти.

Суто воєнна причина теж проявилася. По-перше, закрити небо можна лише технологічно забезпечивши збивання повітряних цілей над територією України. А з цим могли виникнути проблеми. Учора Пентагон підтвердив що з минулого тижня Росія використовувала проти України гіперзвукові ракети. Протидії яким у НАТО, судячи з усього, немає. Це причина військово-технічна.

Але є і воєнно-політична. Західні стратеги зробили ставку на виснаження воєнного потенціалу Росії за допомогою передусім економічних санкцій. Заяви про необхідність утриматися від прямого зіткнення НАТО з російською зброєю в Україні продиктовані розрахунком не виводити війну на новий, вищий рівень протиборства. Не секрет, що російська воєншина воюючи з Україною, переконана, що насправді воює проти НАТО. Принаймні такі задачі війни вони офіційно заявили - нерозширення НАТО.

Вступ НАТО у війну, навіть непрямий може як зупинити цю війну через прямі переговори Білого дому з Кремлем, так і вивести її на новий стратегічний рівень - із застосуванням ядерної чи хімічної зброї, принаймні тактичних ядерних снарядів в Україні. Більше того, у Білому домі можуть думати, що вступ США у війну - це саме те, чого домагається Путін, щоб переконати своє зазомбоване населення що Росії справді щось загрожує, причому серйозно, бо в українську загрозу не повірять навіть росіяни. А відтак росіянам буде потрібно не скидати Путіна під дією санкцій, а навпаки, згуртуватися довкола фігури вождя і перейти в тоталітарний стан існування.

Звісно, що з української і взагалі гуманістичної точки зору всі ці міркування й розрахунки не витримують критики, оскільки ціною, яку платить Україна є людські життя. Але війна - узагалі не гуманна річ. У неї своя окрема логіка, ресурсні можливості, і, навіть, етика. Це зовсім інший стан свідомості, у якому ми живемо вже майже місяць.

Є ще одне міркування з приводу НАТО. Вже очевидно, що наша нинішня влада розігрує карту відмови від членства в НАТО у переговорах з російським агресором. Особисто мені хочеться вірити що це все не стратегія, а тактика переговорів з метою вирішення невідкладних гуманітарних проблем - евакуаційних коридорів тощо. Тобто, виграти час тут і тепер в надії що це ослабить і демотивує ворога.

Але розмови представників влади про якусь майбутню, ще не існуючу систему міжнародних гарантій безпеки України, які будуть кращі за НАТО (!) звучать вже зовсім фантасмагорично. Особливо за участі у цій системі Росії, відверто зацікавленої у знищенні української державності.

Особливе здивування викликає активне залучення до переговорного процесу навіть не стільки Арахамії чи Подоляка (це окреме питання компетенції), скільки кадрового дипломата Сан Санича Чалого (не плутати з Валерієм Чалим). Для не екпертів нагадаю, що саме цей дипломат українського МЗС відповідав за переговори результатом яких стало підписання Україною Будапештського меморандуму. Але справа не у ньому.

Офіційні представники України, включно з керівником офісу президента Єрмаком, якому той від початку делегував усю зовнішню політику, висловлюється за якийсь майбутній світовий устрій, де безпека України буде гарантована якось краще ніж зараз, щоправда, невідомо як саме. І що це все буде начебто набагато краще ніж членство України в НАТО, яке, по-перше, нас "не хоче", а по-друге, саме є слабким і безсилим.

Ну що тут сказати? У стресовій ситуації, а зараз у нас ціла смуга життєвого стресу, можна і не до такого договоритися. Сподіваюся що це тимчасове помутніння свідомості і докори на адресу НАТО все ж таки припиняться.

Найголовніше: якщо влада України вважає, що існуючий світовий порядок, міжнародне право і структуру безпеки вже зруйновано і вони не підлягають відновленню, то це означає, що Росія вже перемогла, бо саме таке завдання перед собою вона і поставила у цій регіональній війні з глобальними наслідками.

24 березня у Брюсселі відбудеться екстренний саміт НАТО за участі президента Байдена. Можливо, ми вже скоро дізнаємося чи здатний альянс до кардинального реформування і переосмислення своєї ролі у сучасному світі. А якщо не зараз, то трохи згодом.

Світ не має права дозволити Кремлю відчувати себе переможцем у цій війні. І свою ціну за це доведеться заплатити не лише нам, Росії, а й країнам Заходу.

20 03 2022