www.ji-magazine.lviv.ua

Сорін Адам Матей, заступник декана з наукової роботи
в Інституті техдипломатії Крача Університету Пердью

Страх перед російською ескалацією паралізував Захід. Потрібні рішучі локалізовані контрдії.

Вторгнення Росії в Україну минулого року не стало несподіванкою для Заходу. Але заскочила ескалаційність Кремля останнім часом замість відступу. Минулого місяця російські винищувачі в Сирії переслідували американські безпілотники і завдали шкоди одному з них. Атака Росії на український зерновий склад у Рені пошкодила румунське комерційне судно за 200 метрів від кордону з Організацією Північноатлантичного договору. НАТО дрімає, а Росія цим зловживає і провокує його членів. Новий поворот до теорії стримування вимагає відповіді на цю агресію різкою, послідовною і виваженою силою.

Принципи стримування, інспіровані теорією ігор – математичною моделлю, що використовується для прогнозування дій ворогуючих гравців, – керували делікатним танцем між США та СССР під час холодної війни, допомагаючи відвернути ядерний армагеддон. На кожну серйозну операцію була відповідна реакція. Проте нехтування американцями після 1989 року простим і знайомим правилом теорії ігор – негайною відповіддю на будь-яке просування – підготувало ґрунт для російського вторгнення в Україну 2022 року. НАТО і США не змогли адекватно відреагувати на варварство проти Молдови в 1992 році, проти Грузії в 1993-му і 2008 роках, а також проти Криму і Донбасу 2014 року. Як наслідок, США та їхні союзники продовжують пасти задніх, а Росія вдосконалюється і з кожним раундом підвищує ставки.

Росія дотримується стратегії "нульового детермінанта" [zero determinant] проти України. У той час як класичні математичні теорії закликають гравців дзеркально повторювати ходи одне одного з серйозними контрходами "око за око", мета стратегії "нульового детермінанта" – заплутати опонента. Ви можете завдати удару першими, запропонувати співпрацю, а потім відмовитися від компромісу. У випадку Росії Путін вторгся в Україну й одразу ж розпочав переговори – але лише для того, щоб запустити ракети, спрямовані на знищення енергетичної інфраструктури України, водночас характеризуючи реакцію України на агресію як акти терору. Такий підхід ґрунтується на махлюванні правилами, і він добре працює проти тих, хто вірить у дотримання правил, – як-от США.

Махлювання в глобальній безпековій конкуренції виявилося успішним для Росії. Несподівано високі ставки її перших ходів залишають опонентам лише один вибір: змиритися або замовкнути. Коли НАТО не може відповісти силою, Росія зберігає свою перевагу, загрожуючи застосувати ядерну зброю після кожної ескалації. Неправильно витлумачений здоровий глузд переконав союзників по НАТО виконати умови зі страху, що альтернативою буде кінець світу.

Ці правила були розроблені Росією, і НАТО більше не повинно їх приймати. На щастя, нещодавня ітерація теорії стримування великих держав пропонує вихід. Замість великих сміливих кроків, які останнім часом змушують США надолужувати згаяне, ефективнішим у боротьбі з нинішньою російською агресією може бути новий принцип теорії стримування, який спирається на непохитну і локалізовану відповідь.

Щоби зрозуміти цю стратегію, проаналізуймо, як ми дійшли до ситуації, коли Росія, яка колись була об’єктом стримування НАТО, зрештою стримує НАТО у конфлікті з Україною.

За шість місяців до вторгнення США і Велика Британія намагалися стримувати Росію прямим попередженням. У листопаді 2021 року Вільям Бернс, директор Центрального розвідувального управління, відвідав Москву, щоб показати поінформованість НАТО про російські плани вторгнення. Бернс попередив Владіміра Путіна, що той заплатить "величезну ціну", якщо продовжить свої плани вторгнення в Україну. Проте ця декларація не мала успіху, оскільки не була підкріплена військовим аргументом. Замість цього США і Велика Британія пішли на безпрецедентний вчинок – опублікували, попри ризик розкрити свої розвідувальні карти, план майбутнього нападу Росії. Країни НАТО зазнали невдачі, бо не дослухалися до доктрини намацального нагадування опоненту про ризик взаємного гарантованого знищення, яка запобігала обміну ядерними ударами протягом усієї холодної війни.

Коли в жовтні 1962 року уряд США був змушений визнати присутність радянських ракет на Кубі, президент Джон Кеннеді вирішив відмовитися від прямих повітряних ударів, які би нейтралізували радянські ракети, але створили би ризик повномасштабної війни. Проте він залишався непохитним у своїх намірах відтіснити Совіти. Протягом 13 днів і Вашингтон, і Москва поступово зміцнювали свої закордонні позиції – і створили патову ситуацію, в якій один агресивний крок будь-якої зі сторін забезпечив би знищення обох. Цей глухий кут уможливив переговори і фактично запобіг ядерній війні. Це був ранній приклад непохитного локального реагування.

Після холодної війни союзники по НАТО вважали, що сама їхня присутність, незалежно від військової готовності, стримає Росію від майбутньої агресії. Але НАТО помиляється у своїй оцінці можливостей та інтересів Росії.

З моменту свого вторгнення в Україну в 2022 році Росія бомбардувала цілі поблизу кордону з Румунією на Дунаї, запускала ракети над нейтральними країнами, мінувала чорноморські шляхи і збивала безпілотники країн – членів НАТО. НАТО мало що зробило, окрім надання неадекватної допомоги Україні та тупання ногою на знак протесту. Замість того, щоб вестися на черговий російський трюк, НАТО має застосувати "непохитну колективну відповідь" на будь-яку російську агресію.

Як це має працювати? Почувши новини про ракетні атаки на порт, який межує з країною – членом НАТО, Альянс мав би оголосити буферну зону протиповітряної оборони в радіусі 100 миль від усіх його кордонів. Після того, як над Чорним морем був перехоплений і пошкоджений натовський безпілотник, НАТО мало би запровадити регулярне збройне патрулювання зони, де він потонув. Коли Росія ввела блокаду українських портів, НАТО мало би відповісти контрблокадою на всіх пунктах входу-виходу на Чорному морі. Це локальні, конкретні та негайні відповіді на російську агресію.

Багато хто заперечить, що така агресія спровокує Росію і спричинить нову світову війну. Але гра "око за око" – особливо коли опонентом є гопник – ґрунтується на холодній математиці і спрацьовувала в минулому. Повернення до старих ігор може нагадати Росії про те, як розгорталися події минулого разу, коли вона погрожувала НАТО.

Sorin Adam Matei

The Ukraine War Calls for a Revival of Deterrence Theory

The Wall Street Journal, 23.08.2023

 https://zbruc.eu/node/116232