www.ji-magazine.lviv.ua

Михайло Мельник

«Від сварок між Польщею та Україною завжди виграє лише хрєнль»: історик з орденом Білого Орла розкритикував політизацію історії

У час, коли історія дедалі частіше стає інструментом політичної боротьби, особливу вагу мають слова людей, які присвятили життя не політиці, а вивченню минулого.

Саме таким авторитетом є Норман Дейвіс — видатний британський історик валлійського походження, професор Оксфордського університету, один із найвідоміших у світі дослідників історії Європи та Польщі. Його фундаментальна двотомна праця «Боже ігрище» (God’s Playground) давно стала класикою історичної науки й вважається одним із найкращих досліджень історії Польщі.

Польща високо оцінила його внесок. У 2012 році Нормана Дейвіса нагородили Орденом Білого Орла — найвищою державною нагородою країни, а 4 липня 2014 року у варшавському Бельведері він офіційно отримав польське громадянство за визначний внесок у популяризацію польської історії у світі.

Саме тому його оцінки важко назвати випадковими чи емоційними. Це позиція історика зі світовим ім’ям, який десятиліттями досліджує польське минуле.

29 червня 2026 року професор дав велике інтерв’ю польському виданню Wiadomości Onet журналістці Магдалені Ріґамонт. Його слова різко контрастують із дедалі гучнішими політичними заявами, що останнім часом звучать у Польщі щодо української історії.

Дейвіс не закликає забути минуле. Навпаки — він пропонує дивитися на нього чесно, без узагальнень, політичних ярликів та історичних спрощень.

Однією з найважливіших тез інтерв’ю стала оцінка Української повстанської армії. На думку професора, неправильно характеризувати весь визвольний рух виключно через трагедію на Волині.

«Ми повинні сказати прямо: загалом УПА не була злочинною організацією. Її головною метою була легітимна боротьба проти окупантів за незалежність своєї країни… Те, що сталося на Волині, безперечно є жахливим злочином, проте некоректно приписувати провину за це всьому українському народу. Мова йде про дії окремої радикальної фракції всередині визвольного руху».

Фактично Дейвіс наголошує на базовому принципі історичної науки: не можна переносити відповідальність окремих виконавців на цілий народ чи весь визвольний рух.

Не менш показовою стала його оцінка постаті Степана Бандери. Професор нагадав факт, який часто залишається поза політичними дискусіями.

«Степан Бандера перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен, коли відбувалися масові вбивства поляків, і ці події розгорталися не за його прямим наказом».

Ця теза не заперечує складності історії, але нагадує, що історичні висновки мають ґрунтуватися на встановлених фактах, а не на політичних гаслах.

Окрему увагу історик приділив рішенню Президента України щодо вшанування воїнів УПА.

«Те, що зробив президент України, не має нічого спільного з Волинню. Дев’яносто відсотків УПА не мали нічого спільного з Волинню. Невже президент Зеленський мав відмовитися вшанувати дев’яносто відсотків героїв УПА? Сучасна повага до УПА в Україні базується на їхній затяжній та жертовній боротьбі проти совєцкої і німецької окупації, а не на подіях Волині».

На думку професора, сучасне українське вшанування УПА пов’язане насамперед із боротьбою за державність, а не з виправданням воєнних злочинів.

Найгучніше попередження Дейвіса стосувалося не минулого, а сьогодення. Він прямо заявив, що політизація історичних суперечок між Польщею та Україною працює насамперед в інтересах підорашії.

«Ця справа коштуватиме Польщі в майбутньому… Саме в той момент, коли Україна перебуває на п’ятому році війни з рашою, польські урядовці дали раші дуже корисний привід для пропаганди. Східна імперія століттями нав’язує світові свою інтерпретацію історії, а від сварок між Варшавою та Києвом завжди виграє лише хрєнль».

Це застереження особливо важливе сьогодні, коли раша продовжує використовувати історичні конфлікти між сусідами як елемент своєї інформаційної війни. Будь-яке загострення між Києвом і Варшавою неминуче стає матеріалом для рашистської пропаганди, яка десятиліттями намагається посварити українців і поляків.

На завершення інтерв’ю професор запропонував шлях, який, на його переконання, є єдиним конструктивним виходом.

«Я вважаю, що полякам слід бути обережнішими в тому, що вони говорять про Україну та її історію. Зараз не час для гучних політичних шоу та ультиматумів. Потрібно дочекатися завершення війни, а потім створити спільну незалежну Комісію правди та примирення за прикладом ПАР».

Це не заклик забути історію. Навпаки — це пропозиція досліджувати її спільно, професійно та без політичного тиску.

Слова Нормана Дейвіса заслуговують на особливу увагу ще й тому, що їх говорить людина, яку сама Польща визнала одним із найвидатніших популяризаторів своєї історії, нагородивши найвищим державним орденом і надавши громадянство.

Його інтерв’ю стало нагадуванням про просту, але важливу істину: історія майже ніколи не буває чорно-білою. Вона потребує фактів, контексту та чесного аналізу.

А головний висновок професора звучить як стратегічне попередження для обох народів: щоразу, коли Київ і Варшава починають воювати між собою за минуле, найбільшим переможцем стає мацква. Саме цього хрєнль прагнув століттями — і саме цього не можна допустити сьогодні

3 07 2026

https://mail.google.com/mail/u/0/#inbox/FMfcgzQgMgLcJZfRkCZTFNvhKRlbPMJG