Євген Бистрицький

Як побороти популізм?

Виступ на круглому столі «Як зшивати Україну?» у Львові 15 червня

З чого починалася ця дискусія і наше «думання»? Перше: якість політичного процесу в Україні нижча всякого припустимого рівня. Це не те, що може бути при будь-якому, наголошу – будь-якому - демократичному ладі.

Маємо будівлю політичних сил, які не є ідеологічними. Навіть про комуністів так сьогодні сказати не можна, адже вони продають свою ідеологія для власного існування. Маємо звичайний вождізм, формування політичних сил під лідерів. Так це є зараз.

Певною мірою ситуація змінювалася у 2004 році, коли, принаймні, половина населення вважала, що треба боротися з корупцією, нерівністю і відчувала потребу боротися за українську Україну. Поза сумнівом, за Ющенком і його соратниками пішли не тільки через декларовану ними боротьбу проти кумівського корумпованого режиму, а й тому, що той режим не був українським.

Вперше Україна хотіла бачити ідентичного президента, це була дуже важлива річ.

Врешті-решт, побудова партій за вождистським зразком привела до того образу України, що його маємо: не жовто-блакитну, а чорно-білу. Часто спілкуюся з нашими закордонними колегами – від комісарів Європейської комісії до Держдепу - і бачу: у них образ України також чорно-білий.

За зразком: є демократи, і є ті, хто проти демократії, тобто ті, хто при владі. Цей уже усталений образ як всередині країни, так і ззовні, надто спрощує ситуацію. Він не дає побачити реальність такою, як вона є. Без начебто «хороших» і «поганих» хлопців. У підсумку замість конструктивної розмови про те, якою мусить бути Україна, як боротися за її модернізацію, сучасний стан, щоб одна з найбільш крупних країн Європи посіла належне їй місце, постійно товчемося на вирішенні проблеми єдності.

Ось і виникло питання про подолання популістського бачення, намацування необхідного переліку реформ, які не залежали б від того, хто в конкретний момент є у політиці та перебуває при владі. Так і з’явилася команда експертів, роботу яких радо підтримав Фонд «Відродження».

Тому я щиро підтримую Юрія Луценка, який, нарешті, додумався до очевидної речі: для того, щоб щось будувати, треба мати нормальний план. Два роки тому власні напрацювання ми пропонували традиційній опозиції, а згодом і найновішому її представникові. Відповідь скрізь прозвучала стандартна: або ви працюйте на мене, або ми й самі розумні.

Це зовсім не демократичний підхід, коли лідер знає що і як робити краще за свій народ.

Думаю, що з самого початку запропоновано правильну назву – Україна має бути республікою. Мусить бути рух, з подальшим прицілом на громадську організацію чи політичну партію. Ми справді можемо бути різними за культурними та етнічними уподобаннями, світоглядом (а ми таки різнорідні). Для громадянських активістів, для громадянського суспільства є те єдине, що їх утримає завжди: відстоювання фундаментальних свобод і рівних прав для всіх.

На мій погляд, вибудовувати таку структуру треба не на культурній ідентичності, а саме на таких пріоритетах, які є спільними для всіх світоглядів. Це саме та теза, навколо якої можна створити сучасну українську політичну націю.

Ясно, що будь які реальні соціальні й політичні зміни можливі тоді, коли люди забезпечують свої права. Якщо людину просто так саджають у тюрму, то очевидно, що її роль мінімальна й вона мало що може зробити. Боротьба за рівні права, рівні можливості для всіх щодо власності, ставлення до влади, відповідальності і прозорості влади – це ті очевидні речі, які треба відстоювати.

Щодо моральних приписів. Люди, які об’єднаються у перспективі в такий рух, мусять зробити ту річ, яку не зробила нинішня опозиція. Вони із самого початку мають бути чесними, прозорими і підзвітними. А друге, що вони мають зробити, - переконати суспільство в тому, що це можливо і в наших умовах. Тобто, що нова структура вибудовується не для власного збагачення, не для того, щоб урвати свій шматок.

Джерело: http://www.3republic.org.ua/ua/ideas/11343