Володимир Єшкілєв

«Кров холоне в жилах! – вересканить рекламний анонс – Бог зламав адронний колайдер!» Оце в точку, оце красівий стиль подачі, кажу я. Можна на це відповісти іншим алярмом: «Сперма холоне у яйках! В Україні хочуть заборонити три найпотрібніші літери!» І нехай всі думають, що прагнуть заборонити САМЕ ТІ три літери. А насправді зовсім не ті, й зовсім-зовсім не тому, що їх піддала анафемі восьма чи дев’ята за рахунком Істинна Присноянгольська глибоко катакомбна церква.

Але яка справа обивателю до того, що насправді. Обиватель давно живе у світі, де музика давньоельфійського племені нолдорів актуальніша за державний гімн. І взагалі, поняття «насправді» застаріло разом із поняттям «норми». Якщо хтось вперто вимагає показати (розповісти) йому те що «насправді», то його треба засудити за неполіткоректність, оголосити фашистом-матрицененависником. А всім, хто вірнопіддано вважає що живе у матриці, дати статус меншини і захистити спеціальним законом.

Гасло доби: «Кожний має право на суверенну реальність!» В Івано-Франківську люди з правильної реальності вирішили перейменувати місто. Хтось із читачів, напевне, подумав: «Перейменувати у Станіслав або ж Станиславів, згідно історичної назви». І попав пальцем в небо. Ні. Не так.

Івано-Франківськ із селянською безпосередністю запропоновано перейменувати у «Франківськ». Без «івано». Навіщо, питаєте? У прихильників перейменування є, серед іншого, аргумент достойний філософів давнини: бо ж люди, що їдуть у маршрутках, кажуть водієві: «До Франківська». А ще, подейкують «мудрагелі» з правильної реальності, треба замінити тих двох коронованих тварючок, що тримають гербовий щит міста. Бо вони є галками (воронами) і вони чорні. Себто, чорні віщують нам попандос. Ким замінити? В мене є пропозиція: поставити обабіч гербового щита двох білих коронованих товстозадих чупакабр. Аби сь знали!

Є навіть ті, хто примудрився жити одночасно у кількох реальностях. Зранку вони песимістично просинаються у світі, де глибшає криза, а по обіді (й по сто п’їтьдисіть) позитивно живуть у світі, де криза закінчилась покращенням, вирівнянням, стабілізацією та кількісним розширенням. При тому мешканець кількох реальностей доволі зручно почуває себе одночасно соціал-націоналістом, щирим демократом, солідаристом та консервативним лібералом з центристсько-прогресистськими тенденціями та помірною любов’ю до прабатьківської традиції.

Одна з популярних українських реальностей називається «революцією». До неї щодоби в різний спосіб заходять сотні тисяч людей. Іноді вони в цій реальності перебувають кілька годин, а потім повертаються до іншої популярної реальності з назвою «на дивані» (в Галичині її називають «на канапі»). В ній вони вмикають зомбоящик і дивляться на щасливе заможне і владне життя тих, кого вісімдесят шість разів морально, ментально і фізично знищили в реальності «революція». При цьому вони тихо сміються над знищеними, які тупо провтикали, що їх знищено і продовжують насолоджуватись життям.

Але головною реальністю в Україні є та, де любов до рідних тараканів (тих, що у власній голові) стала всеперемагаючою. Де на світоглядно застаріле питання: «Чому?» є універсальна відповідь: «Бо я так хочу!» Якщо ж хтось скаже, що так неправильно, обов’язково з’явиться коментатор, котрий пояснить, що класична бінарність «правильно-неправильно» тепер не є актуальною, а натомість актуальною є постмодерна бінарність «цікаво-нецікаво». Й що уся та ваша правильність нині може йти городами, лісом і степом якщо вона не цікава, якщо вона не тренд і якщо на неї немає відповідної кількості кліків.

Назва цієї головної реальності складається з префіксу по- й тих трьох літер, які не збираються забороняти.