Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Кров за нафту

Ірина Магдиш

“Ми живемо не в доісторичну епоху, коли той, хто має найбільшу ломаку, лупить іншого мисливця по голові, щоб відібрати у нього бивень мамонта”. Так, чи приблизно так висловився хтось з політиків на черговому засіданні, скликаному саме з приводу лупити чи не лупити. Висловивши сумнів у заперечному реченні, промовець зафіксував у багатьох головах ту ж думку, тільки у стверджувальній формі: саме у таку епоху ми й живемо. Ломака правда сильно модернізувалася, і опускається тепер не на одну голову, а на мільйони, тягнучи за собою не менші жертви і у нападаючої сторони. Але що таке жертва у порівнянні з бивнем? Ніщо. Як і сльоза дитини у порівнянні з краплею нафти.

Наприкінці минулого року ООН випустила закритий документ – оцінку того, до яких гуманітарних наслідків для населення Іраку може призвести військова операція сил коаліції. Документ звичайно потрапив у пресу, але пройшов по ній як зайве сентиментальне відгалуженння у генеральній політичній лінії світової боротьби зі світовим же злом.

Для мене дуже абстрактним є поняття отого “світового зла”. Натомість дуже конкретною є цифра у 26 мільйонів людей – саме стільки їх живе в Іраку. Якщо звичайно багатомісячне очікування бомби над твоїм будинком, де стоять ліжка твоїх дітей, можна назвати життям. Вони просто чекають, коли їх почнуть бомбити. Вони почуваються як у пастці, бо нічого не можуть вдіяти. За оцінками ЮНІСЕФ та інших міжнародних організацій, що працюють в країні, це психологічно впливає на людей, особливо на дітей. Через багатомісячну присутність загрози війни вони бояться звуків літака.

За 12 років санкцій рівень життя в Іраку знизився з відносного благополуччя до крайніх злиднів. Не маючи роботи вже довший час, більшість вичерпали свої матеріальні та грошові збереження. У забезпеченні майже всіх базових потреб населення країни залежить від уряду Іраку. Тобто абсолютна більшість не зможе прогодуватися самостійно, без допомого держави. Зараз іракський режим розподіляє продукти харчування через мережу своїх агентів. Як тільки розпочнуться військові дії, ця мережа розсипеться. Близько 16 мільйонів людей в Іраку живуть за рахунок державного “продовольчого кошика”. Якщо почнеться війна й урядове постачання припиниться, то близько 13 мільйонів дітей залишаться без їжі. Ці діти також належать до “вісі зла” ?

Рівень руйнацій в Іраку у випадку війни набагато перевищить те, що було в Югославії. Як свідчать попередні сценарії військових дій, тут буде не тільки потужна авіакампанія із застосуванням точної зброї, але і наземна війна. А це означає, що бойові дії пройдуть у містах, з вуличними боями, операціями у подвір’ях і житлах. Скільки прихованої зброї масового ураження, що її так довго і наполегливо шукають інспектори найвищого вишколу, познаходять американські вояки у колисках, школах, під ліжками ?

Той же минулорічний документ ООН прогнозує, що кількість тих, хто буде потребувати негайної допомоги і до кого можна буде добратися, щоб цю допомогу надати – 7, 5 мільйонів іракців, а це менше третини населення. А решта дві третини, які просто будуть недоступними через зруйновану інфраструктуру чи з огляду на безпеку гуманітарних місій? Їхнім некрологом має стати графа “непередбачувані військові втрати” ?

На війні, як на війні. Там не буває об”єктів подвійного призначення: цивільних і військових. Там кожна електростанція підлягає знищенню, бо не важливо, що від струму залежить операційна у лікарні, чи водопостачання міста. Важливо, що вона загрожує оплоту демократії. Там кожен міст чи дорога мусять бути зруйновані, бо не має значення, що потік гуманітарної допомоги у країну буде повністю зупинено. Це чужа ворожа територія, тут палять за собою все.

За більш ніж десятиріччя санкцій виросли іракські діти, яким зараз по 12 років і вони не знають іншого життя, ніж впроголодь. За десять років рівень смертності серед дітей молодших п’яти років підвищився на 50 %, кожна третя дитина страждає на дистрофію. Це з ними збирається воювати коаліція?

Кожен військовий конфлікт виставляє свою ціну: політичну, військову, економічну і гуманітарну. На жаль, саме у такому порядку. І коли попередні три влаштовують більшість, то за останньою “не постоим”. Хіба варто говорити про смерть мільйонів людей, коли на горизонті – мільйони барелів нафти? Хіба варто звертати увагу на право слабкого, коли на шальках можливий злам політичної і економічної карти світу на користь сильного? Хіба має значення якась загибла іракська сім”я, коли йдеться про сімейну сварку чи навіть розлучення поміж Францією і Німеччиною з одного боку і Америкою з іншого?

Щоб отримати відповіді, треба розбомбити Багдад.