повернутися Ї: кордон

ВНУТРІШНІЙ КОНТЕКСТ НАРОЩУВАННЯ ПРИКОРДОННИХ М’ЯЗІВ

Дзеркало тижня http://www.zn.kiev.ua/nn/show/420/36839

Іван ГОРДЄЄВ

Прикордонне відомство України може виявитися найбільш реформованою силовою структурою країни. Початком нового періоду в житті відомства можна вважати 12 листопада, коли комітет Верховної Ради з питань безпеки й оборони на засіданні рекомендував парламенту прийняти закон про Державну прикордонну службу (ДПС) у першому читанні. Передбачається, що реформа Прикордонних військ України передбачає внесення змін у 43 Закони України і 5 кодексів. Однак при цьому досить примітно, що профільний комітет зробив це аж ніяк не відразу - на попередньому засіданні цей законопроект не був підтриманий. Начальник Головного штабу Прикордонних військ генерал- полковник Павло Шишолін, котрий зробив другу спробу просування законопроекту, повідомив про готовність прикордонників прибрати пункти, які дозволяють представникам цієї силової структури проводити досудові розслідування і створювати власні відомчі ізолятори. Він також погодився з тим, що є сенс замінити пункт закону про боротьбу з організованою злочинністю на участь у таких заходах.

Варто поцікавитися, чому профільний парламентський комітет відхилив законопроект про Державну прикордонну службу після того, як заслухав 23 жовтня Миколу Литвина.

Несподіване для генерала Литвина рішення комітету було пов’язано насамперед із незгодою народних депутатів із тим, що після реформування прикордонне відомство зможе займатися питаннями досудового слідства, що укупі з уже наявними повноваженнями може створити геть виняткову структуру з необмеженою владою. Один із представників профільного комітету Володимир Сивкович висловив думку, що закон у такому вигляді приймати ніяк не можна, оскільки в країні “створюється монстр, який має розвідку, контррозвідку, займається оперативно- пошуковою діяльністю, зовнішнім спостереженням, прослуховуванням і досудовим слідством”. Він, окрім того, упевнений, що такі повноваження є передумовою до корупції, і не виключив, що ті, хто готував законопроект, “виконували заказуху”. Депутати, пам’ятаючи про те, що контррозвідка в Україні була прерогативою лише однієї спецслужби, також зажадали прибрати пункт про контррозвідувальну діяльність Прикордонних військ. До речі, змусити керівництво Держкомкордону відмовитися від ідеї досудового слідства було теж нелегко: із відповідними поданнями в парламент звернулися ледь чи не всі силовики держави. Очевидно, цей факт є дуже красномовним підтвердженням, що побоювання Сивковича не були надуманими.

Та навіть без досудового слідства і власних ізоляторів, відмова від яких радше є поступкою, аніж досягненням, реформа прикордонного відомства — дороге задоволення. Орієнтований обсяг необхідних вкладень у реформування Прикордонних військ України, відповідно до підрахунків спеціалістів, складає близько 200 млн. євро.

З січня 1994 р. і до кінця 1999 р. в Україні реалізовувалася довгострокова Комплексна програма будівництва державного кордону (затверджена указом Президента 16 грудня 1993 р.). Але, як визнали самі прикордонники, вона так і не була виконана. Хоча безпосередньо розгортання і становлення Прикордонних військ країни на сухопутному і морському кордонах в основному було завершено до 1999 р.

Проблему пов’язують в основному з тим, що з року в рік із держбюджету на утримання відомства виділяли не більш як 25—35% від його мінімальної потреби (відповідно до сумної статистики, 1992 р. — 53%, 1993 р. — 20,1%, 1994 р. — 15,5%). 1994 року у зверненні до депутатів Верховної Ради керівники Держкомкордону уперше відверто заявили про те, що війська постійної бойової готовності при такому забезпеченні можуть надійно охороняти лише чверть кордонів.

Можна згадати, що на “латання дірок” на кордоні 2002 р. держава дає лише 315 млн. грн., що складає саме 35% від мінімальних витрат. Ще цього року проблеми охорони кордонів двічі виносилися на засідання Ради національної безпеки й оборони України, у результаті чого уряд виділив Держкомкордону ще 6 млн. грн. із резервів. Не виключено, що унаслідок фінансових проблем українські прикордонники взяли на озброєння “військову хитрість”: свідомо маючи значний некомплект десь у 5 тис. чол. (деякі джерела вважають, що ця цифра набагато більша), відомство за рахунок “мертвих душ” намагається якось зводити кінці з кінцями.

І якщо проектом держбюджету на 2003 р. на потреби Держкомітету з охорони кордонів спочатку передбачалося 423,5 млн. грн., то другим читанням апетити відомства урізано до 394 млн. грн., що складає 40% від потреб. При цьому витрати безпосередньо на охорону держкордону мають скоротитися майже удвічі порівняно з 2002 р.: із нинішніх 74 млн. грн. до 42 млн. грн. Щоправда, мають трохи збільшитися витрати на забезпечення роботи розвідки цього органу: із 13,9 до 17, 6 млн. грн.

Напевно, тому оснащення пунктів пропусків і самих прикордонників в основному відбувається за рахунок допомоги західних колег. За словами першого заступника голови Держкомкордону — начальника Головного штабу Прикордонних військ генерал-полковника Павла Шишоліна, із 1999 р. Федеральна прикордонна служба Німеччини щороку виділяє 0,5 млн. євро на обладнання пунктів перетину кордону. За кошти німецьких колег обладнано 18 таких пунктів пропусків. У жовтні ц.р. США передали українським прикордонникам допомогу на суму 495 млн. євро, що включала 22 вантажні автомобілі ГАЗ, 4 мікроавтобуси ГАЗ, 2 повнопривідні УАЗи, двісті портативних радіостанцій, що складаються в Україні. Крім того, прикордонники одержали засоби примусового зупинення транспорту, прилади нічного бачення, ліхтарики акумуляторні, бронежилети, газові балончики, наручник, спальні мішки, металеві шафи для зберігання зброї. Найближчим часом США передадуть українським прикордонникам сучасні прилади радіолокаційного контролю для оснащення 20 пунктів пропуску. Він також сказав, що прикордонна служба розробляє програму, щоб за допомогою США обладнати основні пункти пропуску приладами перевірки закритих просторів.

Зараз в Україні розробляється принципово нова модель охорони державного кордону — на основі так званого оперативно-військового методу із залученням місцевого населення. 2002 року додатково обладнано 20 прикордонних підрозділів, ще 24 будуть відкриті найближчим часом, причому переважно на російському і білоруському напрямках.

Ще 2000 р. колишній голова Держкомкордону генерал-полковник Борис Алексеєнко першим із командувачів офіційно заявив: нехай Європа захищає себе від мігрантів сама, ми ж усі сили маємо намір кинути на північний схід, звідки йде головна небезпека проникнення в країну неконтрольованого потоку нелегалів. Насправді вирішити цю проблему не так просто. Західні партнери дають кошти на зміцнення головним чином західного кордону - аби захистити себе від потоків нелегалів. А тим часом основні сили Прикордонних військ, як і раніше, прикривають західні кордони країни. І навіть зрівняти кількість прикордонників на сході поки не уявляється можливим. Можна, наприклад, згадати, що після презентації 31 січня ц.р. у Брюсселі “Програми дій, спрямованої на підтримання режиму державного кордону і розвиток Прикордонних військ України до 2005 р.” західні зацікавлені партнери вирішили через програму Tacis виділити Україні 15 млн. євро: 10 млн. євро - на оснащення контрольно-пропускного пункту Рава- Руська на українсько-польській ділянці кордону і 5 млн. — на технічну допомогу на решті ділянок кордону. Цей епізод показовий і говорить про те, що західний підхід завжди залишатиметься незмінно консервативним. Воно й зрозуміло: своя сорочка ближча до тіла.

Однак в Україні з’являються й інші погляди на проблему реформування прикордонного відомства. Спрощені. Наприклад, дехто всерйоз пропонує відкрити західний кордон. Враховуючи, що 90% нелегалів в Україну потрапляють із сходу і більша частина з них осідає в країні (немає грошей на депортацію), а, не відтворюючи себе, українська нація має ризик поповнюватися за рахунок нелегалів з Афганістану, Шрі-Ланки, Індії, Пакистану та Бангладеш, такі пропозиції можуть здаватися зовсім не абсурдними. Як мінімум, таке рішення зможе привернути більше уваги західних держав до українського східного кордону.

Щоправда, держави, які мають спільний кордон з Україною, уже почали самостійно вирішувати проблеми міграції. За словами керівника неурядового Центру досліджень проблем безпеки і техніки (м.Братислава) Юрія Лехвара, Словаччина посилює кордон з Україною через наплив нелегальних мігрантів. Лише 2001 р. було затримано близько 2 тис. чол., що стимулювало словацькі власті 2001 р. збільшити кількість поліцейських у прикордонних областях на 172. Але, водночас, головний упор робиться не на особовий склад, а на оснащення технічними засобами. Відповідно до прийнятої в цій країні концепції роботи прикордонної поліції та міграційної служби, основні зусилля спрямовані на підвищення якості інформаційних систем і систем реєстрації, а також на модернізацію технічних засобів і технічної охорони державного кордону.

Угорщина теж збільшить чисельність прикордонників на ділянці кордону з Україною. Командувач угорським прикордонним відомством Йожеф Бендек, який нещодавно відвідав Київ, пояснив цей крок майбутнім вступом у Європейський Союз.

Зокрема, загальна кількість прикордонної охорони Угорщини у зв’язку з вступом у Євросоюз збільшиться з 11,8 до 14 тис. чол., причому з 2001-го по 2003 рік щороку кількість угорських прикордонників на українській ділянці зростатиме на 200 чол. Природно, поліпшується і технічне забезпечення відомства.

Це лише перші кроки, спрямовані на фактичне відмежування від проблем. І визнання їх не загальнорегіональними, а українськими. За таких умов навіть активне реформування навряд чи є запорукою успіху. Однак у те, що саме кордон в Україні стає першою оборонною проблемою і першим силовим відомством, вірить дуже багато людей.