повернутися Ї: кордон

Великий блеф?

Лондон може заблокувати проект Європейської Конституції

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
№214 26.11.2003 «День»

Лондон вперше з часів історичного саміту в Ніцці натякнув, що може заблокувати проект Європейської Конституції, який має бути обговорений наприкінці тижня міністрами, а потім, 13 грудня — вже на рівні підписання угоди про ухвалення документа. Британська преса, інформаційні агентства посилаються на заяву одного з анонімних високопоставлених представників кабінету Тоні Блера, який заявив, що досягнення угоди про ухвалення Європейської Конституції є «дуже бажаним, але не абсолютно необхідним». У коментарях вказується, що причиною зміни ставлення у Лондоні виступає можливий майбутній підхід ЄС до питань оподаткування, правової політики. Свою особливу позицію Велика Британія має і з питань політики оборони та безпеки, соціального життя.

Заява про те, що жити без угоди про Європейську Конституцію можна, пролунала під час візиту до Лондона президента Франції Жака Ширака, при цьому обидві сторони старанно робили вигляд, що великих розбіжностей між позиціями двох країн стосовно майбутнього Європейського Союзу немає. Багато хто, зокрема й у Британії, схильний розцінювати «месидж», посланий Лондоном, як такий, що стоїть на грані блефу, проте вимагає подальших поступок від ЄС.

Лондон завжди несхвально ставився до принципу «інтеграції вглиб», аж до створення практично федеративної держави в Європейському Союзі, пропонуючи натомість принцип «інтеграції вшир». Іншим проблемним питанням завжди було все відвертіше небажання Лондона підкорятися спільним регулятивним нормам, що розробляються в Брюсселі — навіть міністри кабінету Тоні Блера, можливо, найбільш проєвропейського за британську історію, часто стверджували, що брюссельська бюрократія фактично не дає розвиватися бізнесу й стримує розвиток виключно європейськими рамками.

Зараз незадоволення міністрів кабінету Блера викликають не лише питання оподаткування (Лондон категорично не бажає погоджуватися на пропоновані Брюсселем ставки податків), британський уряд готовий також дискутувати з проблем соціальної безпеки, правової співпраці, з питань внесків до загального бюджету Європейського Союзу, здатності королівства самому визначати власну зовнішню політику (звичайно, в певних межах). Це, як пишуть британські газети, уряд Блера визначив в якості своєрідної «червоної лінії», за яку заходити не можна.

Іще Велика Британія, яка загалом схвально ставиться до створення Європейським Союзом фактично власних збройних сил в рамках Європейської оборонної ініціативи (власне, саме Лондон разом з Парижем і виступив автором ідеї), категорично відкидає можливість утворення в рамках реалізації цієї ініціативи штабів, підрозділів оперативного планування й такого іншого, що загалом означало б створення незалежної від НАТО структури. Саме таким було, як можна судити з різних заяв, стратегічне спрямування політики оборони й безпеки Німеччини та Франції напередодні й під час воєнної операції в Іраку.

Якщо лейбористи Блера намагаються «торгуватися» з Брюсселем, то консерватори просто ставлять критику першої Європейської Конституції в ранг одного з елементів своєї майбутньої кампанії. Їхні тези з цього приводу — Конституція означатиме кінець тисячолітньої історії британської суверенності, створить європейську «наддержаву» і надасть надто багато влади «єврократам» у Брюсселі, яких ніхто не обирав. Консерватори вимагають проведення референдуму з цього питання — лейбористи вважають його непотрібним, оскільки базові відносини між ЄС і країнами-членами не змінюються.

В структурах Європейського Союзу поки що все сприймається відносно спокійно. У всякому разі, дійсно ще є час, протягом якого можна залагодити суперечки, а основ існування ЄС британський демарш не підриває.

Окрім того, стає все очевиднішим, що це лише перша ознака того, що з моменту розширення ЄС до 25-ти країн-членів з нинішніх 15-ти з’являтимуться вже справжні проблеми, пов’язані з питаннями і внутрішніх ринків, і оборонної політики. Проблемним виглядає і функціонування самого ЄС — його структури не відповідають потребам часу вже зараз, а просто провести реформи буде замало, необхідним буде певний час досить болісної адаптації.