Як переконати ЄС сказати «так»?

Віра КОВТИХА, «День»
№18, 3 лютого 2005

Президент України Віктор Ющенко заявляє про намір здійснити трирічну програму реформ, узгоджену з Брюсселем. Про це він сказав у інтерв’ю британській газеті The Times, повідомляє прес-служба глави держави. На думку Президента, щойно цю програму реформ буде здійснено, він одразу ж розпочне офіційні переговори про вступ України до ЄС. В. Ющенко наголосив, що надзвичайно важливо, «щоб трирічний план дій, спільно розроблений ЄС та Україною, привів до початку переговорів про вступ у 2007 році». При цьому глава української держави зазначив, що заплановані ним реформи здійснюватимуться незалежно від членства в Європейському Союзі, оскільки «ця політика призначена не для ЄС, а для України». «Ми хочемо свободи слова й законності, ми хочемо, щоб поважалися демократичні цінності, ми хочемо, щоб функціонував вільний і конкурентний ринок», – сказав В. Ющенко. «Україні це потрібно незалежно від того, вступить вона до ЄС чи ні», – додав він.

Про яку саме трирічну програму реформ (а тим більше узгоджену з ЄС) йдеться – не уточнюється. Цілком можливо, що мається на увазі схвалений ще за часів прем’єрства Віктора Януковича План дій Україна – ЄС. Незважаючи на останні демократичні тенденції у країні, Брюссель поки що відмовляється вносити істотні зміни до цього документа. На початку цього тижня Євросоюз лише виступив із додатковими десятьма пропозиціями щодо активізації співробітництва. Але проблема в тому, що ці пропозиції здебільшого дублюють положення, вже зафіксовані у Плані дій. Як Україна могла б переконати країни Євросоюзу бути відкритішими в переговорах? Що має робити нове керівництво, щоб домогтися від Брюсселя ясного «так!» до початку процесу приєднання до ЄС? І чи готова до цього сама Україна? Про це в коментарях експертів.

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:

– Україна має всі інструменти та шанси для того, аби підштовхнути Європейський Союз і в певній перспективі таки отримати його позитивне рішення щодо можливості членства України в ЄС. Але цього не варто очікувати дуже скоро. Зараз на певній хвилі ейфорії щодо України головне, що ми можемо отримати, – це те, що Україні перестануть говорити «ні» і будуть м’яко натякати на те, що точне рішення буде прийняте пізніше. Але для того, аби конкретне рішення пізніше таки було прийняте, Україна насамперед повинна виправдати сподівання стосовно внутрішніх реформ, про які говорив Президент Ющенко у Страсбурзі та Давосі. Це питання короткострокової перспективи, оскільки уже за кілька місяців буде видно, наскільки серйозними є заяви стосовно внутрішніх реформ. Насамперед вони стосуються виконання першого копенгагенського політичного критерію, а саме закріплення незворотності демократичних змін – це адміністративна реформа, антикорупційні заходи, реформа місцевого самоврядування і забезпечення незалежності судочинства та правоохоронних органів. Важливими також є економічні структурні реформи, забезпечення позитивного інвестиційного клімату, усунення перешкод для діяльності цивілізованого бізнесу. Це ті речі, які змусять по-новому подивитися на Україну як насправді новий європейський ринок. Ці реформи є ключовим пунктом у вiдносинах України та ЄС.

Звісно, все це має супроводжуватися професійно вибудованою дипломатичною підтримкою. Зокрема, Україні треба визначитися щодо Плану дій Україна – ЄС. Той план, який пропонує ЄС, не можна відкидати, тому що така позиція може зіпсувати вiдносини. Але його треба прийняти із застереженнями, причому ці застереження мають бути публічно висловлені у формі офіційної заяви держави. Насамперед у застереженні необхідно відзначити, що Україна не сприймає План дій ні як зобов’язання не порушувати питання про членство в ЄС, ні як замінник своєї стратегії щодо набуття членства.

Україна повинна чітко заявити, що вона виконує цей план, маючи на меті стати членом ЄС. Це має бути оформлено не просто як заява на прес- конференції, а як офіційний документ, який буде долучений як додаток до документа щодо схвалення Плану дій. Сьогоднішні поправки до Плану дій змістовно нічого нового не привнесли, однак це певне моральне заохочення, більш чіткі формулювання.

Окрім того, Україні необхідно визначитися щодо термінів подання заявки щодо членства в ЄС, оскільки цей документ є формальним підтвердженням намірів України. Це повинно статися не пізніше, ніж за рік. Ми повинні враховувати, що розгляд заявки – це процедура, яка може затягнутися на півтора-три роки. Відтак, якщо заявка буде подана цього року, то рішення по ній може бути прийняте у 2006 році, саме тоді, коли Україна закінчуватиме реалізацію Плану дій. Якщо Україна ефективно виконає його, то в той час буде сформована сприятлива ситуація для розгляду заявки і винесення остаточного рішення щодо членства України на саміті ЄС. За таких умов у 2007 році – на початку 2008 року ми зможемо говорити про визнання України Європейським Союзом як потенційного кандидата. Чіткий сигнал Київ також навряд чи отримає до 2007 року, а на той час, я думаю, Україна вже буде до нього готова.

Броніслав ГЕРЕМЕК, депутат Європарламенту від Польщі:

– Я переконаний, що Європейський Союз сказав «так» відродженій Україні в резолюції Європарламенту. В ній були окреслені не тільки необхідні практичні кроки, але й перспективи України в Європі, згідно з якою Україна матиме своє місце в ЄС. Найважливішим є те, аби величезна симпатія, викликана «помаранчевою революцією», що поширена в публічній європейській думці, а також у стінах Європейського парламенту, була відповідно замінена реалізацією практичного Плану дій. Для цього є дуже важливим, аби українська сторона розглядала його як поступову реалізацію українських сподівань. Найпершим кроком має стати надання Україні статусу країни з ринковою економікою, далі – підтримка України у вступі до ВТО. Окремо треба сказати про План дій Україна – ЄС. Співпраця України з ЄС могла б іти в напрямку розбудови стосунків за так званою польською моделлю. Так, коли ми підписували План дій із ЄС, Польща наполягла на тому, аби в ньому було зазначене формулювання про те, що Польща має намір здобути повноправне членство в ЄС, а Європейський Союз бере це до відома. Вважаю, що вирішення питання саме таким чином є дуже важливим, оскільки відкриває дорогу до зближення України з ЄС. Розмови такого ж типу повинні проходити й у сфері євроатлантичної інтеграції. Україна вже проводила їх, однак після «помаранчевої революції» ці розмови повинні мати іншу якість.

Оптимальною, на мою думку, є дорога ступеневого зближення України та ЄС, яке буде поволі відбуватися з обох сторін. Однак я свідомий того, що все залежить від України, тому що реалізація Плану дій вимагає дуже сміливих економічних реформ, активної боротьби з корупцією. Ви також мусите переконати ЄС, що Україна, її економіка мають найпершою метою наближення до європейської моделі демократії та ринкової економіки. Але насамперед, аби європейські прагнення України реалізувалися, вона таки має виконати План дій Україна – ЄС. Що стосується десяти пропозицій до цього плану, запропонованих Європейською Комісією, то Україна має спокійно й терпляче споглядати реакцію Європейського Союзу, тому що з боку ЄС іще не сформувалося чіткої думки щодо вступу України до ЄС. Десятипунктовий список доповнень до Плану дій, на мою думку, є позитивним, оскільки спрямований на конкретні кроки. Але насамперед це політичний документ, написаний мовою політичної практики. Він допомагає підібрати потрібні слова політикам, які часом не розуміють важливості саме слів. Десять пропозицій оновлення Плану дій Україна – ЄС – це своєрідне послання Україні збоку Європейської Комісії, Ради Європи, які прагнуть реалізувати поради Європейського парламенту, інституції, яка найдалі пішла назустріч очікуванням українського суспільства.

Україна заслуговує на те, аби отримати позитивну відповідь збоку Європи, і ця відповідь повинна бути співмірною із запитами такого важливого фактора як «помаранчева революція». Однак українське суспільство має взяти до уваги політичний контекст, в якому Європейському Союзу доводиться приймати рішення. ЄС сьогодні переляканий власною сміливістю, сміливістю рішень, прийнятих під час «помаранчевої революції». Він дуже здивований змінами в Україні, в українському суспільстві, яке у своєму спротиві домоглося конкретного результату. Сьогодні Україна повинна перекласти мову політичних декларацій на мову політичної практики, задекларувати програму – й перейти до дій, тим самим засвідчивши вихід українських надій на шлях, який веде до Європейського Союзу.

Юрій КОЧУБЕЙ, президент Українського товариства зовнішньої політики:

– Україна не повинна ні змушувати, ні прохати Європейський Союз, аби її визнали європейською країною. Ми в Європі, і йдеться тільки про оформлення нашого членства в організації під назвою Європейський Союз. Для цього ми маємо конкретні критерії. Якщо ми виконаємо їх, то тоді Україна зможе більш наполегливо стукати в європейські двері й говорити, що настав час, аби вона стала повноправним членом Європейського Співтовариства. Тому сьогодні зусилля нашої держави повинні бути спрямовані на розбудову ринкової економіки, демократичної системи. Окрім того, ми маємо продемонструвати, що поважаємо європейські цінності. Тому більше роботи на даному етапі маємо вдома. Окрім того, увесь час на порядку денному має бути дипломатична робота, але не тільки у Брюсселі. Зрештою питання про вступ України вирішуватимуть не чиновники, а держави-члени ЄС. Тому найперше завдання дипломатичних представництв України – своєю роботою здобувати якнайбільше союзників, щоб ними були не тільки Польща та Литва, але й такі країни як Франція та Німеччина, які мають значний вплив у ЄС, які сприяли б утвердженню ідеї членства України в ЄС. Це завдання не тільки для дипломатів, але і для засобів масової інформації, які повинні бути активнішими, аби в той момент, коли настане час для референдуму, українське суспільство було до нього готове.

Але Європейський Союз повинен якнайшвидше сказати Україні принципове політичне «так», заявити, що після виконання певних зобов’язань вона стане членом ЄС, оскільки це рішення має для нас велике значення. Ми готові почути ці слова, хай не завтра, але у найближчій перспективі. Хоча треба зазначити, що тональність Брюсселя вже є значно позитивнішою з огляду на поправки до Плану дій Україна – ЄС. Хоча ЄС не сказав ними нічого нового, але відчутно, що ставлення країн-членів ЄС до України змінилося в позитивний бік.