Депортація

Антон Борковський

8 серпня 2003 р. http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=12644

Нещодавно Україна зустрілася зі справою „Волинської трагедії", і, як з'ясувалося, наше суспільство було неготове до неї. І проблема тут не у рівні націоналізму, -- українці не те що не знали чи не бажали знати, а часто й не мали можливості дізнатися про сумні сторінки власної історії ХХ століття. Досі, на жаль, пересічний українець поступається у знаннях історії пересічному полякові, бо не вистачає матеріалів із вивчення певних історичних питань. Бо ж під час ІІ Світової війни не лише українці когось „кривдили", часто-густо страждали саме ми. Такою трагічною подією була депортація українського населення під час акції „Вісла".

Депортація залишається одним із найболючіших та найпідступніших кроків держави проти народності чи етносу. Безперечно, вона не є екстермінацією, спрямованим фізичним винищенням певної групи, об'єднаної певними мовними та культурно-звичаєвими ознаками. Це не голодомор і не голокост, не конче має бути пролита чиясь невинна кров -- депортація, у перекладі з латини, означає вигнання чи виселення. Тобто, панівна держава визначає, на яких територіях мають жити той чи інший етнос. Проте робить депортацію злочином, гідним найжорсткішого осуду держави проти народу, саме колективна відповідальність, коли невинних людей за національною чи етнічною ознакою „депортують" з батьківщини.

Ми знаємо безліч депортаційних злочинів, скерованих проти українців, поляків, татар, вайнахів, німців, євреїв тощо. Імперське мислення оперує складними категоріями „клас", „нація", "колективні інтереси", тому й передбачає принципову можливість відповідальності в принципі невинних людей за дії, що накидаються їхній нації. „Належиш -- значить відповідаєш", а точніше, розплачуєшся. Серйозні непорозуміння в передвоєнному та післявоєнному Совєтському Союзі, зазвичай, вирішували у „розстрільний" спосіб. Проте розстріляти весь народ часто не було можливості, тому його „просто переселяли".

У вересні 1944-серпні 1946 тривала депортаційна акція українців з територій Польщі в Україну, під час якої було переселено близько 500 тис. українців. 28 квітня 1947 р. Військом Польським було виселено корінне українське населення з земель, що наприкінці ІІ Світової війни опинилися в складі Польщі. Ця акція отримала назву „Вісла". На захід та північ Польщі було депортовано близько 150 тис. Українців. Під час її проведення зазнавали принижень та гинули насильницькою смертю невинні люди.

Свого часу польський президент уже вибачився перед українським народом за ті події, проте, вочевидь, проблема вшанувань жертв акції „Вісла" буде реанімована українськими правими силами через „напружене" святкування річниці волинської трагедії. Водночас, представники інтелектуальної Польщі вже підписали звернення, опубліковане у паризькому числі журналу "Культура", присвячене пам'яті жертв цієї акції:

„У 1997 році минає 50 років акції "Вісла", внаслідок якої жертвою масових виселень та репресій стало українське населення південних та центрально-східних регіонів Польщі. Спогади про цю сумну "акцію" відкидають тінь і на сучасне співіснування суспільства у нашому краї, і на взаємини поміж польським та українським народами.

В історії польсько-українських відносин сторінки болючі і трагічні чергуються з пам'яттю про добре співіснування та співпрацю обох народів. Україна і Польща, відроджені в незалежному та демократичному існуванні, відіграють важливу роль у творенні європейського простору. І дуже важливо, щоб привиди минулого не послаблювали можливості виконання тієї ролі, не перешкоджали польсько-українській співдружності, інтересам та намірам. Від обох сторін тут потрібна справедлива оцінка минулого.

Акція "Вісла" була витвором сталінської системи, наслідком тоталітарної ідеології та політики. Засуджуємо її однозначно і цілковито. Схиляємося перед пам'яттю її жертв, висловлюємо співчуття усім, кого болить кривда своїх родин та своєї спільноти і водночас сподіваємося, що Сейм Республіки Польща докладе максимум зусиль, щоб у міру можливості відшкодувати завдану тоді кривду".

Потроху збільшується кількість фахових видань з української історії ХХ століття, і цього разу треба віддати належне Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, яким підготував третій том зібрання „Депортації. Західні землі України кінця 30-х -- початку 50-х рр.: документи, матеріали, спогади". В цьому фундаментальному виданні зібране найважливіше для всякого дослідника -- джерельна база.

Нарешті трохи спротився доступ до вивчення трагедії українського населення у Польщі, проте чомусь труднощі залишаються, -- у Львові складно придбати українську історичну книжку. Із цим зустрілися всі, хто намагався придбати фотоальбом присвячений УПА. Його було видано за сприяння Львівської обласної адміністрації, проведено презентацію, проте минуло більше ніж півроку, а в продаж альбом так і не надійшов. Наклад десь застряг чи зник, проте чи був він? Але маємо надію, що з виданнями, присвяченими депортаційній акції „Вісла", цього не трапиться.