Тарас Возняк

Боротьба за канонічну територію

В Україні будь-який значущий суспільний чи політичний захід перетворюється у боротьбу за Україну і боротьбу проти України. Гравців доволі. Як на Сході, так і на Заході.

Ще одним вагомим приводом стало святкування не дуже круглої – 1020 років – однак все ж якоїсь, дати хрещення Русі. Як то кажуть – був би привід, а святкування ми організуємо.

Одразу ж ці святкування стали полем брані. Щонайперше це зачепило росіян, які так і не можуть виробити якусь іншу формулу своєї ідентичності, і далі наполягають на стандартному наборі "колиски трьох народів", "матері городів руських" і т.д. А тим самим у ситуації незалежності України неначе опиняються у завішеному стані – бо ж Київ опиняється поза російським контекстом. Ба більше – їх долає нерозрішиме завдання – Київ має бути "матір'ю городів" та "Східним Єрусалимом", і водночас Москва має бути першою. Причому у всьому.

Тим не менше російська політика останнього часу – перенести бої за Україну у всіх царинах на українську територію. Якщо минулого року було проведено силами кількох навіжених суперуспішну спецоперацію на самому скрайку української землі – у Феодосії, то цього року ці спецоперації пішли вглиб території. Нещодавно силами комуністів навіть пробували блокувати рух польських військових вже на Львівщині – бо ж це те страшне і кровожерне НАТО.

Довготривалою боротьбою за Україну є і боротьба за Українські Церкви. Тут вона триває вже століттями. В хід іде все – і відкрите мракобісся – немає чого соромитися – його більш ніж досить у сучасних релігійних рухах, в тому числі і православних – і відкритої неправди, і чистих провокацій. І врешті жорстка політична рубка – згадайте участь представників Московського Патріархату у численних виборах.

Цей ювілей став ще однією нагодою помірятися силами і ще раз заявити свої претензії на ексклюзивне право володіти душами в Україні. Церковною мовою це називається правом на канонічну територію. Властиво про територію душ на разі не йдеться. Тут спрацьовує церковна геополітика.

І тут з'являються ще й інші гравці – актуальна влада в Україні на чолі з Президентом, а також Патріарх Константинополя Варфоломій І, які мають дещо інші погляди на цю церковну геополітичну констеляцію.

Вони чудово розуміють дутість претензій УПЦ Московського Патріархату на своє безроздільне домінування в Україні. За соціологічними даними ("Українське демократичне коло", фірма "Юкрейніан соціолоджі сервіс"), якщо говорити про українське православ'я, то станом на грудень 2006 року 30,1% опитаних українських громадян заявили про належність до УПЦ Київського Патріархату, 20,4% – до УПЦ Московського Патріархату, 1,5% – до УАПЦ. Хоча УПЦ Московського Патріархату наполягає на тому, що в нього найбільше зареєстрованих громад. Що правда. Однак не найбільша кількість вірних.

Що тим не менше не зупинило Алєксія ІІ і він поспішив запросити Варфоломія І до "себе", на "свою" канонічну територію до Києва! А те, що такого рангу особи перш за все мають бути запрошеними владами суверенної держави, яка власне і організовує ці святкування, просто ігнорується. Бо ж питання тут стоїть до смішного просто – хто хазяїн на території. І крапка. Навіть, якщо боротьба йде у такому символічному вимірі. Таким чином росіяни і далі мітять територію.

Однак позиція Варфоломія І теж не така вже й згідлива. Константинополь добре пам'ятає і те, як Москва узурповувала своє право на патріархат, як вона насильницьким чином стала канонічною на території України (частини) і в якому чорному тілі тримала безпомічних Константинопольських Патріархів. Варфоломій демонстративно подякував Президенту Ющенку за запрошення себе та Алєксія ІІ на святкування. Ба більше – згодився очолити святкування. Святкуваннями з нагоди 1020-ліття Хрещення Київської Русі, які триватимуть 25-27 липня в столиці України, керуватиме Патріарх Константинополя Варфоломій І. На думку багатьох спостерігачів, це перемога Патріарха Константинополя, "другого Риму", який здавна змагається за примат у православ’ї із Москвою, "третім Римом". Таким чином святкування ювілею зміцнить роль Константинополя. Хоча насправді Патріарх Константинополя не є Папою Римським – він просто представляє Церкву-Матір, від якої пішли інші православні церкви, тому до нього і апелюють.

Щоправда, Алєксію ІІ це не сподобалося. А тому він пробує якось применшити пишноту святкувань. До Києва не прибуде православний архієпископ Кіпру Хризостом, який відмовив у приїзді після зустрічі з Алексієм ІІ, пояснюючи, що "цього не хоче Московська Церква". "Алексій ІІ сказав мені, що те, що відбудеться, йому не подобається" – не можна не надивуватися настирності росіян у досягненні своїх цілей.

Можливо, вивищення ролі Константинополя і є скритою метою Києва. Це може відкрити ворота і до православного єднання в Україні і до створення та визнання Київського Патріархату.