Український меморіал на Личакові

Семінар за участю Мирона Сікори (скульптор, Львів)

18 липня 2002

Для нас, однак, "цирк" не полягає у тому рейваху, що здійнявся навколо слова "героїчно", яке мало бути написане на плиті на польському військовому кладовищі на Личакові. Міркуємо на хлопський розум: якщо вороги воювали не героїчно, але при рівних силах нас побили, то чого ж ми самі варті?

Тепер стосовно архітектурних елементів Цвинтаря Орлєнт. Стоїть же дотепер у Берліні пам'ятник радянському воїну. І нічого, – арійського гонору не ущемлено, "гуманітаркою" справно підгодовують колишніх "визволителів". А от брати-слов'яни у Болгарії таки демонтували кам'яного Альошу. Отож, очевидно, справа не у міжнаціональних симпатіях і антипатіях, а у рівні моральности суспільства, передовсім його керівництва, і не тільки вищого.

Ну, а щодо термінів "креси полудньово-всходнє", треба чітко сказати "ні", і тоном, який не давав би підстав для вільного тлумачення.

Підійдемо до проблеми вшанування пам'яті іншої сторони. Як маються справи із могилами українців – учасників українсько-польських боїв за Львів, похованих на Личакові. Відразу даємо відповідь – аніяк. Бо так званий стрілецький меморіал, що постає поруч із Цвинтарем Орлєнт на 76 полі, має таке саме відношення до справжніх поховань захисників Львова 1918-1919 років, як до, скажімо, полеглих в обороні під час нападів короля Казимира в 1340 році. Тому меншою мірою здивування викликає пов'язування відкриття польського військового кладовища із завершенням будівництва "меморіалу Українських Січових Стрільців". Причому про це говорять поважні особи – вчені, історики. "Завершення українського меморіалу є справою чести", – твердить В.Сергійчук в одній з телепередач. "Зробити все можливе, щоб гідно упорядкувати на Личакові могили січових стрільців ще до офіційного відкриття меморіалу", – наполягає М.Маринович у статті в газеті "Високий Замок", при цьому, щоправда, зазначаючи: "Я мало обізнаний у конкретних деталях справи".

Тому хочемо прояснити ситуацію, бо ті, від кого залежить її вирішення, хіба ще більше її заплутують і ускладнюють. Ще раз наголошуємо, – меморіальний комплекс, який споруджують на 76 полі Личаківського цвинтаря, насправді не має жодного відношення до українських військових поховань на Личакові. Це добре відомо історикам, попередній міській владі, адміністрації цвинтаря та, зрештою, усім, хто принаймні побіжно цікавився цією темою.

Насправді ж, стрілецький меморіал постав на 82 полі Личаківського цвинтаря у 1918-1928 роках. Понад 170 відомих і невідомих українських січових стрільців були поховані на двох ділянках приватних володінь міщанина Боднара (тепер це терен від дальшого краю до середини т.зв. Марсового поля). У 1935 році проведено ексгумацію решток стрільців і перепоховано їх на значно меншій ділянці поруч. Якщо абстрагуватися від політики, то офіційною причиною комасації стало те, що поховання займало частину території австрійського воєнного цвинтаря, яка не була викуплена владою і становила приватну власність. У такому вигляді цвинтар проіснував до 40-х років. Після приходу Радянської армії почалося його руйнування. На місці стрілецьких могил з'явилися нові поховання, дотепер збереглася лише одна могила четаря Павла Ліськевича.

Отож, за правилами здорового глузду, маючи за мету відновлення могил УСС, логічно було б відновити поховання у тому вигляді, який вони мали у 30-х роках. Для цього було б необхідно здійснити заходи приблизно такі, як на 38 полі Янівського цвинтаря: 1) провести ексгумацію та перепоховання пізніших захоронень, 2) виготовити і встановити нові надгробки згідно зі старими кресленнями і світлинами, 3) вшанувати героїв пам'ятником, спорудженим на вільному від поховань місці, гармонійно вписаним у довкілля. Він міг би стояти на Марсовому полі, де були стрілецькі могили до комасації.

Але реальні події розвивалися іншим шляхом. Невідомо з якої причини колишній директор Личаківського цвинтаря, покійний Григорій Лупій встановив у кількох місцях кладовища металеві хрести "під березу" із зазначенням на табличках кількости нібито похованих тут учасників оборони Львова. Яким чином опрацьовував джерела дослідник, – невідомо. Але місця захоронень і кількість похованих були, м'яко кажучи, цілком довільними. Один із цих хрестів з'явився зокрема і на 76 полі поблизу польського військового меморіалу. Таким чином, свідомо чи не свідомо, але смітник у одному з закутків Личаківського цвинтаря став меморіальним місцем. Найімовірніше, що в даному випадку Григорій Лупій діяв не як науковець, а як щирий патріот, який хотів щось протиставити польському меморіалові, який знаходився поруч, і на початку 90-х років активно відроджувався. З подібних міркувань, очевидно, з'явилася і та неймовірна кількість полеглих українців, написана на табличках. З часом майданчик навколо хреста став місцем поклоніння, хоча, повторюємо, ніколи жодних поховань, тим паче стрілецьких, у цьому місці не було, а завжди був смітник, звалище старих пам'ятників тощо.

Хоча про фальсифікацію повідомлялося у кількох публікаціях у пресі, до хреста стали приходити люди. До його підніжжя у травні 1993 року лягли вінки від Президентів України та Польщі. Ми особисто повідомляли про те, що коїться нісенітниця, директора Личаківського цвинтаря пана І.Гавришкевича. Натомість, було прийнято форсоване рішення про спорудження меморіалу воїнам УГА саме на цьому місці.

На наше переконання, саме тут починається протистояння концепцій двох меморіалів. Адже, безумовно, однією з головних цілей спорудження меморіалу УГА було – "перевершити" поляків. Але, оскільки ситуація була наперед програшною (відсутність коштів, належної площі для такого складного об'єкту, врешті сам факт існування поруч бездоганного в архітектурному та образному вирішенні комплексу польських поховань), тому залишалося не давати полякам відновити "їхній" військовий цвинтар у довоєнному вигляді. Крім того, побудова "стрілецького некрополю" на 76 полі автоматично знімала проблему відновлення реальних поховань на 82 полі із марудними процедурами ексгумації та перепохованнями і примарними планами спорудити "таке ніби щось величне" (цитата з І.Гавришкевича). Для обґрунтування місця спорудження пам'ятника було проведено розкопки, в результаті яких "виявлено братські поховання жертв періоду Першої Світової війни та кінця 40-х років" (?) (Галицька Брама. – Ч. 53-54. – С. 15). Тут доречно поставити просте запитання: де поділися рештки, якщо їх ексгумували, або де, власне, на терені меморіалу знаходиться місце спочинку січових стрільців, – де конкретно їхні могили? І у цьому разі авторам проекту доцільніше було б визнати факт фальсифікації результатів розкопок, бо у протилежному випадку виглядає так, що палі, забиті у фундамент центрального пам'ятника, зруйнували місце останнього прихистку героїв. До речі, про вандалізм під час спорудження меморіалу йшлося в газеті "Суботня пошта" (22.10.1998). Зрештою, на сьогодні маємо те, що маємо. І метою цього дослідження є не пошуки винних, а відповіді на запитання: "Що робити?".

На нашу думку, з даної ситуації можна гідно вийти наступним чином. 1) Не декларувати новозбудований меморіал виключно як "стрілецький некрополь" чи "стрілецькі могили". І коли буде відсутній спільний критерій оцінки двох комплексів, то відразу зніметься напруга, фактор протиставлення, бо завжди хочеться порівняти "Запорожець" із "Мерседесом", але ніхто не порівнює переваг"Мерседеса" із перевагами "Антонова" Для зміщення акцентів достатньо змінити лише частину написів, підкреслити не меморіальність, а символічність споруди. 2) У нижній частині меморіалу формується цвинтар воїнів УПА, борців із повоєнним тоталітарним режимом в Україні, врешті, можна припустити, що десь у цій землі знайшли колись спочинок жертви НКВД. Тож пам'ятник може стати їхнім спільним пошанівком, і св. Михаїл берегтиме вічний сон українських героїв, полеглих у різні часи і похованих у різних місцях Личакова (і Львова загалом). 3) Очевидно недоцільно будувати колонаду згідно із попереднім проектом, бо тоді поглибляться асоціації з польським меморіальним комплексом, а протиставлення за масштабами, силою впливу, і, відповідно, сприйняття, – явно не на нашу користь. При цьому колонада на польській стороні має також залишатися в існуючому стані, бо вона не є безпосереднім елементом військових поховань, а носить характер ґлорифікації об'єкту. Крім того, її руїни будуть свідченням діянь тоталітарного режиму і слугуватимуть не конфронтаційним, а примирюючим фактором для польської та української сторін. 4) І найголовніше. Кошти, передбачені на завершення ансамблю, треба скерувати на роботи із відновлення справжнього стрілецького цвинтаря на 82 полі, а на 76 полі завершити благоустрій нижньої частини шляхом озеленення, вимощення доріжок тощо. Ми переконані, що ідучи таким шляхом, з гідністю можна вшанувати прах своїх героїв, віддати належне полеглому супротивнику (не маємо права сказати "ворогу"), припинити розбурхані емоції і скерувати їх у русло примирення, християнської толерантности, а вивільнену при цьому енергію скерувати на творення, а відтак і забезпечення процвітання собі й сусідам.