Ігор Шабан

Місія o. Омеляна Ковча – історичне та моральне значення подій на Галичині у час Другої світової війни

На території Східної Галичини проживають українці, поляки, вірмени, євреї та інші національності. Важливим етапом у їхній історії був початок другої світової війни, який став також початком їхнього жахливого випробування. Особливо це виявилось тоді, коли мешканці зіштовхнулись із соціальними й глобальними проблемами та почали відчувати себе безсилими і малозначними. Породило це страх, безпорадність та підозрілість. Це основні перешкоди, які заважають нам змінити наше життя та почати діяти, щоб допомогти іншим людям змінити їхнє життя.

У внутрішньому житті народів Галичини оберегом людської душі та моральною опорою була релігія, представниками якої були священики та рабини, які в прямому й переносному значенні клали свої голови за своїх вірних, в ім’я Божого Світлого образу, в ім’я життя у Божому благословенні.

Така доля спіткала також блаженного Омеляна Ковча. Священик, суспільно-культурний діяч, патріот свого народу, умів погодити Боже з людським, служачи людям – служив Богові.

Жити йому довелося у виняткові часи і на території зі складною національно-конфесійною ситуацією, де спільно жили, щоденно зустрічалися представники щонайменше трьох конфесій, трьох різних національних груп: візантійсько-української, латинсько-польської, юдаїстично-єврейської культурних ідентичностей. На усе те накладалися ще дві окупації: совєтсько-російська і фашистсько-німецька.

Чи в таких обставинах зовнішнього тиску можна було зберегти християнські ідеї любові до ближнього та моральні принципи по відношенню до людей, які переслідують інших та чинять зло?

Правдоподібно більшість людей на Землі мають вроджену здатність до героїзму, самовідданості, мужності й шляхетних вчинків. Така здатність робити морально правильні вчинки є в кожному з нас у кожній хвилині. Питання лише в одному: коли такий момент справді настане,  чи згадаємо ми про те, що ми герої, чи зможемо самовіддано відгукнутися на заклик тих, хто потребує нашої допомоги? Нам важко собі уявити, що моральна сила однієї людини може змінити світ у якому живемо.

Свідченням такого життя та такої моральної сили є скромний греко-католицький священик, мученик ХХ ст., блаженний Омелян Ковч, який своїм життям і вчинками показав, що можна бути вірним своїм ідеалам до самого кінця, до мученицької смерті, яка його зустріла на 60-му році життя 1944-го, в концентраційному таборі “Майданек” біля Любліна (Польща).

З 1922 року о. Омелян був парохом Церкви Св. Миколая в Перемишлянах, містечку, яке нараховувало близько 5000 мешканців, з яких понад половина були євреї. Його душпастирська праця тривала там понад 20 років, аж поки 1942 року його не заарештували німецькі окупанти.

Протягом усіх цих років у Перемишлянах він був добрим і переконливим проповідником. Активно організував релігійне та суспільно-культурне життя своєї спільноти. Його дім був притулком для сиріт та вбогих. "Над тією хатою ангели пролітають" - так говорили мешканці Перемишлян про скромний будинок сім'ї Ковчів. Один із свідків пригадує, що: “Отця Ковча всі любили – українці, поляки, євреї. Він не дбав про себе, робив добро усім, хто до нього звертався”. За свої переконання отець нерідко конфліктував з владою. В його домі часто проводили поліцейські ревізії, траплялися також короткотривалі арешти [1] .

Набагато важче стало у 1941 році, коли Галичину окупували німецькі війська. На повну потужність почала працювати машина нищення як євреїв - поголовно, так і християн - вибірково. о. Ковч звертався з проханням до вірних, а особливо до молоді, щоб не співпрацювали з новою адміністративною владою та її вбивчою діяльністю, щоб не піддавалися антиєврейським провокаціям. В своїх виступах він відважно засуджує антилюдську нацистську політику. Неодноразово, для порятунку життя інших людей він був готовий ризикувати своїм життям та життям своєї сім‘ї. У цих екстремальних умовах о. Омелян незмінно залишався собою, відважно й відкрито відстоював права людей, боронив своїх сусідів, наскільки це було можливо та коли цього вимагало добро людей. Старався залагоджувати кожну найважчу проблему, яких було немало під час окупації [2] . У різних формах намагався протиставлятися злочинам і людиновбивчій політиці.

Ще досі живе память про вчинок отця Еміліана Ковча, який порятував з вогню євреїв". Коли одного разу єврейська спільнота зібралася в синагозі для молитви, німецькі окупанти приготували для неї смертельну пастку, закривши знадвору двері синагоги, підпалили будинок з людьми, які були всередині. В той самий час до плебанії прибігло кілька євреїв, які просили о. Ковча про допомогу. Він без найменших роздумів вибіг з дому та впевненим голосом почав кричати по-німецьки на солдатів, щоби не вбивали євреїв та залишили це місце. Для німців така відсіч була настільки неочікуваною та несподіваною, що вони сіли на свої мотоцикли і поїхали геть. Отець Ковч разом з іншими відкрив двері, які були заблоковані важким стовпом, забіг до середини та почав витягувати напівпритомних людей. Ризикуючи власним життям, він рятував всіх, кого тільки міг” [3] . Багато євреїв тоді загинуло, але й багато врятувалося. Це тільки один з епізодів порятунку, який різними способами подавав о. Ковч місцевому населенню [4] .

В єврейському середовищі отець Омелян мав великий авторитет і довіру. Переслідувані євреї щораз частіше шукали допомоги в непохитного пароха Перемишлян. З великим ризиком для свого життя він намагався рятувати їх різними способами. Він знав, що не зможе врятувати усіх, але розумів, що може їм допомогти.

У 1941 — на початку 1942 р., шукаючи спасіння, частина євреїв, за власним бажанням отримували св. Тайну Хрещення. Для більшості дорослих людей, навіть тих, які не були особливо релігійними, зміна віри була важким вимушеним рішенням. Це, не рятувало від нацистських переслідувань, бо згідно з гестапівською інструкцією після хрещення єврей не ставав «арійцем». Але все-таки, свідоцтво про хрещення полегшувало можливість дістати «арійські» документи, що давало певного роду надію, сподівання на порятунок [5] .

о. Ковч намагався рятувати саму віру в людину. Така його діяльність, яка переступала правила німецької влади, не могла бути так довго терпима нацистами. Легковажачи попередження окупаційної влади, він і надалі продовжував відвідувати людей в геттах, які були засуджені на смерть. А, це вже були занадто відважні кроки непокірного священика, які виразно були запереченням екстермінаційних планів німців. Він навіть звернувся з листом до Гітлера, вимагаючи можливості для нього відвідування єврейської спільноти в геттах, одночасно засуджуючи вбивства які там діялись. Такі його дії та нелояльність відносно гітлерівської політики змусили в результаті привести до арешту. І в грудні 1942 року він опинився в львівській в‘язниці, де крім великого болю та терпіння він все ж намагався потішати інших. Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його з в’язниці. До цієї справи долучився особисто митрополит Андрей Шептицький. Та коли здавалося б, що звільнення вже таке близьке і вистарчало лише одного підпису о. Ковча під документом, де він зобов’язується відмовитись допомагати іншим – він прийняв рішення цього не робити.

Після відмови підписати зобов‘язання його перевезено до концтабору «Майданек» біля Любліна, де він отримав номер 2399, який зберігся в музеї до сьогодні. Збереглися також номер бараку де перебував в’язень. Всі ці сліди, без сумніву пригадують нам про те, що власне у цьому місці був хтось, хто в екстремально тяжких умовах давав свідоцтво віри в людину.

Майданек був місцем терпіння і мучеництва багатьох тисяч людських життів, але свідоцтво отця Омеляна показує, що можна було це пекло на землі переживати по-різному. Своє перебування у концентраційному таборі, він вважав місіонерством. Там, в нелюдських умовах, о. Омелян довершив міру свого героїзму. Концтабір – це місце організованих вбивств. Як духовна особа, він служив там людям духовною потіхою, усім людям, незалежно від походження та конфесійної приналежності. Про його стан духа, його думки в таких обставинах нехай свідчить лист звідти, що дістався поза ґрати, поза табірні дроти.

Отець Омелян пише до своїх рідних: “Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик...Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей поріг у вічність”.

У наш час, в особливий спосіб існує велика потреба пошуку тих вартостей, які об’єднують усі народи. Особливо сьогодні, коли ми часто сягаємо своєю пам’яттю до драматичних часів спільної історії. У цьому контексті  о. Омелян Ковч може стати символом поєднання. Вражаючою є його постава відкритості до кожної людини, без огляду на національність та конфесію, особливо у нелегких часах війни, а сам факт річного перебування у концентраційному таборі на Майданку та брутальна табірна реальність не змогли знищити у ньому духа жертвенності. Подібна поведінка формувала позитивну модель відносин між людьми та переломлення негативних стереотипів і упереджень. Таке позитивне ставлення до інших культур та традицій без сумніву зробило значний вклад у будування світу вільного від ксенофобії та ненависті.

Життя та діяльність Омеляна Ковча були визнані багатьма особами та інституціями. Єврейська Рада України визнала його «Справедливим України», Католицька Церква проголосила його блаженним, під час візиту до Львова, папи римського, Івана Павла ІІ. Пам’ятаючи про виняткову постать о. Омеляна, ми намагаємось показати нашу вдячність усім людям відомим та невідомим, які спромоглися в часах погорди до людської особи на акт правдивого героїзму. За свою людяність він заплатив найвищу ціну – життя.

Приклад о. Ковча радить нам позбуватися обтяжень минулого, однобічного й негативного бачення історії другого народу. Тільки на правді і справедливості збудуємо міжсусідське примирення і до цього нам треба стреміти. Приклад блаженного отця, який був вірний ідеалам безмежної любові до ближнього, незалежно від національності та віросповідання вселяє надію на поборювання в нас всякого національного та етнічного егоїзму. Життя отця Омеляна може служити прикладом людини, яка до кінця свого земного існування не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних та справді християнських. Він був сином одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу. Нашим завданням є збагнути ту науку, що по-перше, навіть у найстрахітливіших обставинах можна залишитися людиною, по-друге, що релігійність – це наша зброя проти наших слабостей, і по-третє, мусимо зробити все, щоб такі трагедії ніколи не повторились. Сьогоднішня наша зустріч повинна зробити нас кращими людьми.

Надзвичайно важливим та актуальним сьогодні є відкритість на ближніх з метою їх кращого розуміння, залишаючись при цьому самим собою [6] . Такою особою був о. Ковч. Він подав приклад особи, яка глибоко перейнялась істотою євангельського послання, яка ніби дороговказ показує нам напрямок, куди потрібно прямувати нам сьогодні, особливо у час, коли навколо ще так часто можна зустріти багато фальшивих стереотипів у взаємному спостереженні один одного. Його життя є прикладом справжнього екуменізму, толерантності, про що так багато і залюбки тепер говоримо. Він зумів виступити проти варварському тоталітаризму ХХ століття та розпочати будівництво нової Європи, у якій головною вартістю повинна стати людська особа та її гідність. У новій Європі потрібно поглиблювати моральні вартості. Відкритість о. Ковча на кожну людину – це справжнє свідоцтво життя.