Громадська органiзацiя

«Незалежний культурологiчний журнал Ї»

Громадський рух «Зарваницька ініціатива»

Круглий стіл

«Чи існує суспільний запит і потреба у створенні в Україні нової політичної сили»

9 лютого 2013 року,

Прес-клуб м. Львова

Стенограма:

Тарас Возняк:

Шановні колеги! Нарещті завершилися Свята. Пройшло сто днів після того як ми у виборчій гарячці обрали верховну раду, розглянулись навсібіч і напевно кожен з нас задав собі дужебагато запитань. Мені видається, що багато хто відчув – так, ми зробили свій вибір із того, з чого можна було вибирати. Це так як в радянський час ходити по магазинах і вибирати сукню для жінки – тоді купувалося те, що було. Ми купили те, що купили і в результаті ми отримали політичну констеляцію в нашому парламенті, яка визначатиме стиль політичного життя у найближчий час - можливо роки. Вона є надзвичано важливою з огляду на те, що нас очікує до 2015 року. А це і вибори київського міського голови, і вибори президента України.

  Є величезні запитання – чи ці три політичні опозиційні сили, які зараз є в парламенті, самі здатні виконати те, насправді історичне завдання, яке  стоїть перед Україною, чи ні? Завдання не з найпростіших і всі ви знаєте, яке воно. Тому для виконання цього завдання, напевно, потрібна би була мобілізація не тільки цих трьох сил, але і всього суспільства. та чи надихають вони наше суспільство, чи, радше, розчаровують?

Я задаюся питанням: «А де я міг би прикласти свої сили»? Я думаю, що багато в цьому залі задає собі аналогічні питання. Є цілі політичні середовища, котрі є достаньо вагомі і котрі теж опинилися десь поза реальним політичним контекстром - чи їх виштовхали поза нього. Цілі соціальні верстви, опинися поза реальною політикою і ніяк не можуть впливати навіть на свою долю. Більшість партій, які ввійшли у «золоту пятірку», чи опозиційні чи не опозиційні, насправді представляють великий капітал і є в основному олігархічного, якщо не мафійного, походження. Отже, маємо питання.

Перше:

Чи з ідеологічної точки зору, з соціальної точки зору, є ще простір для якоїсь іншої політичної чи суспільної активності. І чи взагалі вона у цьому просторі потрібна? Чи, може, ми давайте всі от так зіжмемося в кулак, притлумивши свої амібіції, увійдемо у ці три політичні сили як юніор-партнери і будемо у них на підтанцьовках. Якщо говорити політично коректно, то будемо їм допомагати у вирішення дійсно історичної місії. Так от, чи цей простір є, буде першою частиною нашої сьогоднішньої розмови.

Цю розморву ініціювали «Зарваницька ініціатива» та Незалежний культурологічний журнал «Ї». Проте це також і ваша ініціатива. Слава Богу, ми всі тут зібрались. В більшості ми всі належимо до однієї генерації, котра тривожиться за країну із назвою Україна.

Друга частина нашої розмови:

Які політичні чи громадські структури можна робити. І ще є одне запитання, яке дуже важливе. У вирішенні тої місії чи насправді історичного завдання, яке ми будемо вирішувати у 2015 році, дуже важливо, щобми не помилилися. Аби цього не сталося, ми повинні йти одним клином. Доведеться всім притлумлювати свої амбіції і тим трьом політичним лідерам, вони будуть змушені обрати одного з-поміж себе, бо інакше - розгром і ганьба (Тягнибок, Яценюк, Кличко). Чи здатні вони будуть зробити такий вибір? І чи потрібна якась громадська сила чи суспільний тискд ля того, аби вони це зробили? Бо інакше програємо ми всі.

Ігор Коліушко:

Колеги. До вашої уваги три документи – проект маніфесту, цінності і організаційно фінансові засади діяльності партії. Це те, навколо чого зараз найбільше точиться дискусій в середовищах небайдужих громадян України. Логіка, яку сподідую я в цій діяльності полягає в наступни тезах:

-         Ми маємо погану владу. Основними рушіями діяльності нашої влади на сьогодні є як назважди закріпитися при владі. І друге – це як продовжувати збагачуватися. Така ситуація не може задовільняти всіх громадян.

-         Ми маємо сьогодні три опозиційних політичних сили і звичано, вони пробують якось боротись. У нас є традиція, що опозиція ризикує стати другим обличчям дволикого Януса. Одним є влада, другим - опозиція і вони час від часу міняються місцями. Але від цього нічого не змінюється в суспільстві. Ці метаморфози ми вже бачили. Тому всі задають питання – а чи є гарантія, що ця опозиція буде боротися за інтереси суспільства? Важко відповісти і навіть самі опозиціонери, будучи чесними перед собою, не зможуть впевнено відповісти.

-         Сьогодні в опозиції є два сценарії, які борються поміж себе. З одного боку – продовжувати гру, яка в  останні роки стала традиційною – заперечувати все, що робить влада і все. Поза тим, йде боротьба з прицілом на 2015 рік і багато людей не скривають, що все тоді і вирішиться. Тому всі зараз в опозиції дивляться один на одного і шукають аргументи, аби в кінцевому результаті залишився один претендент на президеньські вибори. Так би мовити, пройти кастинг. Звичайно, хочеться, аби опозиція запропонувала реальний сценарій розвитку суспільства, робила насамперед кроки для реалізації хоча би окремих його моментів. Завжди хочеться в інтересах суспільства, аби парламентська опозиція мала стратегію і діяла в її рамках.

-         Власне, як зробити так, аби опозиція була така як має бути? Це залежить від суспільства, від його активності та впливі на парламентську опозицію. Якими ж мають бути форми діяльнсоті суспільства?

Я би виділив чотири напрямки:

1.    Інтелектуальна робота. Аналітичні центри, дискусійні клуби і тому подібне. На багато питань у нас нема відповідей.

2.    Моніторинг за діями влади і діями опозиції. Наприклад кампанія «Чесно», якби таких було більше. Це на сьогодні найнеобхідніший елемент, який змушуватиме як владу, так і опозицію діяти в інтересах суспільства.

3.    Самоорганізація. Вона має відбуватися в суспільстві на всіх рівнях і громадський рух «Зарваницька ініціатива» тут хороший приклад. Самоорганізація повинна відбуватися як на рівні громад, тобто – територіальному, так і на рівні громадських організацій, тобто гуртування за інтересами, на рівні професійного гуртування, відповідно до місця роботи. Рівень самоорганізації суспільства – це одна із підвалин того, що в теорії мислителі називають «соціальним капіталом», від якого залежить здатність суспільства розвиватися.

4.    Політична позапарламентська діяльність. Варто надавати підтримку парламентській опозиції з-поза партаменту. Чим впливовіше буде така підтримка, чим ширшою вона буде, тим вагомішим буде її вплив. З другого поку – наявність потужного позапарламентського політичного об’єднання буде найкращим стимулом для парламентської опозиції до діяльності. Парламентськаа опозиція розумітиме, що це є готова альтернатива. Як тільки вони втратять темп, втратять якусь ініціативу в діалозі із суспільством, їх можуть замінити на наступних виборах от ці нові політичні об’єднання чи сили, чи рухи.

Як цього досягнути?  В першу чергу – з організаційної точки зору. Дебатується зараз кілька варіантів – об’єднання кількох партій, об’єднання навколо цих партій позапартійних людей, або вступ всіх в одну партію, або створеня нової партії, або перехідний етап – громадсько-політичний рух.  Який пізніше може перерости в політичну силу. Важливо, аби нове починнання базувалось на чіткому ідейному фундаменті. Важливою також є стратегія і відповідно до неї – програма. І тут величезний комплекс проблем – і інстутиційна організація, і соціально-економічна політика, і методи вирішення геополітичних проблем. Все це треба осмислити, якось описати і вибрати один варіатн.

          Ще один комплекс проблем – організаційне новаторство. Важливо, аби нова політична сила   не повторила недоліків попередників. Аби це не стала вождистська партія чи фан-клуб якогось лідера. Аби цього не сталось, треба обговорити питання внутріпартійної демократії, полілідерство, ротація лідерів. Все це мало би знайти відображання в статуті. Друге – забезпечення прозорості фінансування. В ідеалі – щоденне утримання відбувається за рахунок членських внесків. А вся інша діяльність базується на проектному менеджменті.

Тарас Стецьків:

Мені минулого тижня довелося бути на крупному семінарі де були представлені провідні експерти в області економіки і політики і вони робили висновок про 2013 рік, і їхній висновок вмістився в одному слові – стагнація. Ніхто не очікує ніяких проривних рішень ні в економіці, ні з боку влади, ні з боку бізнесу. Ніхто не очікує нічого в політиці, правда там було сказано, що є декілька факторів, які цю стагнацію, це болото можуть збурити і підірвати. Наприклад - дискусія навколо цивілізаційного вибору в Росію чи Європу, наприклад - клінч між опозицію і владою в парламенті, який може просто паралізувати роботу…

 Єдиним виходом може бути розв’язка неймовірного характеру і у зв’язку з цим сумним висновком постає три питання :

-         якщо брати особистісний вимір, то що мають робити в цій ситуації люди, які займалися і займаються політично-громадською діяльністю

-         якщо брати структурно, то чи треба підтримувати існуючу опозиційну трійку в парламенті чи творити щось нове і це нове може бути продовженням громадської діяльності. А може бути пошук політичного виміру і що робити з президентськими виборами, я нагадаю що у 2002 році за 2 роки до президентських виборів тодішня опозиція почала готуватися, теперішня не готується взагалі і це парадокс який поки що важко пояснити.

-         Найпростіше, на мою думку, було підтримати трійку опозиційних сил. З декількох причин вона отримує рівень суспільної довіри, вона поки що пробує перехопити порядок денний і нав’язати свою ініціативу. Як би ми не ставилися до блокування, суспільство підтримує ідею і спосіб, якщо опозиція буде демонструвати ефективні ходи. Ніби цей шлях виходить простим, але тут є вузькі місця як от єдиного кандидата у президенти і це може розірвати і це почне діяти ближче до кінця 2013 року. Мій прогноз полягає в тому -  якщо кандидата не визначити до старту президентських виборів, то на 90 % ми їх програємо, опозиційна сторона їх програє, Янукович виведе в 2 тур найбільш зручного для себе кандидата. Другий момент - в тій трійці на сьогодні слабка ланка є «Батьківщина», тому що в неї є багато ознак, які вказують що це може бути другий НУ-НС. По-перше, тому що справжній лідер в тюрмі, а назначений лідер є керуючий, 7 партій поки що не об’єднуються в одну, всі партії мають розпуститися і влитися в «Батьківщину», законодавство іншого варіанту не допускає, наприклад на чолі з Яценюком і якщо опозиційна трійка не буде між собою домовлятися і будуть сваритися, то це може бути простір для чогось нового. Соціологи нам кажуть що є 20% людей які хочуть чогось нового, але треба сказати що ці 20% були завжди, теоретично є певна частина людей, яка не задоволена теперішньою провладною двійкою Регіони і Комуністи, ні провладною трійкою, але  я не бачу зараз явних факторів, які явно вказують на явну потребу у створені чогось нового. Мені здається, що вона є швидше відкладеною потребою, така латентна потреба, яка може себе реалізувати в залежності від того як буде перебігати 2013 рік. Якщо хтось з нас думає про те, щоб творити щось нове, то до того треба готуватися і осмислювати і дивитися, коли для цього настане певна ситуація.

Якщо говорити про ідею такої нової сили, то моє переконання полягає в тому, що головною місією на теперішньому етапі є здійснення цивілізаційного вибору в сторону Європи, місія завести Україну в Європу. Я особисто виходжу з того, що Україна один на один не встоїть проти Росії. Я є за те, що ми можемо претендувати на власні цілі але не зараз, а в наступному поколінні. На сьогодні з точки зору безпеки, модернізації захисту, нам треба заходити в Європу і політична чи громадська сила, яка би таку ціль поставила як головну, не в залежності від того що робиться в Європі і наскільки ми зараз до цього готові, могла б здобути суспільну підтримку. Бо прихильники цієї ідеї є.

Я вважаю, що взагалі є три серйозні ідеї, навколо яких все може крутитися. Це Євразійський вибір і є прихильники цього вибору, це ідея третього шляху, це ідея цивілізаційного вибору в Європу.

Я не бачу можливості робити таку силу на базі дрібних партій правого спектру. Є 150 партій, які себе називають правими, національними, центристськими правоцентриськими і т.д. На сьогодні, нажаль суспільна підтримка цих сил є не висока і найбільш болісна є ситуація є в «Нашій Україні» і це яскравий показник, що ліпи не ліпи ці маленькі партії докупи нічого не вийде. Тому, якщо наважуватися на творення чогось нового, це має бути справді щось нове і в назві, і в ідеї, і організаційній побудові. Я би на ту тему думав, бо круглий стіл у Львові черговий раз показав що в багатьох регіонах,  де пропонуються такі теми на обговорення збирається дуже багато людей, значить це хвилює. Відповідей прямих немає. На сьогодні є варіанти. Треба обговорювати і власне чому збираються такі круглі столи, щоб ми попробували з’ясувати, чи витворюється цей напрямок. Я думаю, що така ідея, така справа може визрівати. Якщо опозиційна трійка продемонструє те, що чекає від них суспільство, то з точки зору інтересу держави, треба організовувати парламент на підтримку цієї трійки. Це однозначно, тому що на кону президентські вибори. Якщо Янукович виграє другий раз, то вся молодь виїде закордон,  другого терміну вона не витримає. Якщо ж в опозиційній трійці будуть тектонічні розломи, то нам треба мати запасний варіант план Б, отой план Б може бути тою картою, яку ми тримаємо в задній кишені, яку можна витягнути або не витягнути.

Ігор Цвілинюк:

Абсолютного поподжуюсь, що останні 20 років відбувається стагнація – людям набридла і велика кількість партій, і ця ситуація, яка зараз в Україні є. Люди хочуть чогось нового – нових облич, лідерів, ідей. Зараз повернення йде до ідеологічних партій і я підтримую ту ідею щодо створеня нової парламентської партії, яка можливо  до 2015 року і не висуне свого лідера в президенти, але до 2017 року може бути конкурентною на виборах до ВР.

Такі партій потрібно створювати на основі справедливості, чесності, порядку. Необхідно вести потужну теоретичну підготовку.  Партія повинна орієнтуватися на українських суспільно-політичних традиціях, враховуючи сучасну стадію розвитку україського суспільства. Повинна мати наступальний, а не оборонний характер.

Зиновій Бермес:

Ми сьогодні маємо політичні сили і не аналізуємо, чому сьогодні так багато партій, і ми хочемо ще збільшити. Існує загальний скепсис щодо можливості політичних сил. Треба проаналізувати, що відбувається. Мене не влаштовує позиця політичних сил, які себе називають опозицією і боряться з владою лише тому, що вона – злочинна. Сьогодні ситуація не стагнації, сьогодні - напередодні колапсу. Я думаю, що рахунок йде на місяці і ми можемо мати внутрішній дефолт. Я би не говорив про політичну партію, а радше – про громадсько-політичний рух. Сьогодні має бути дещо європейський підхід запиту суспільства до влади.

Михайло Зінько:

Шановне товариство, якщо ми не хочемо обслуговувати ті порлітичні партії, які зараз створені, на як на мене, неправильній політичній базі, то треба вирішити питання – чи ми хочемо створити принципово нове фундаментальне, яке буде рухати і давати основу для майбутніх рухів вперед, чи ми повинні змиритися з тим, що в нас на сьогоднішній день є і обслуговувати ті політичні партії, які зараз є у вигляді опозиції. Навіщо створювати нове? Потрібно об’єднати те, що є – і «Перше грудня», і «Зарваницьку ініціативу», і масу політичних партій, дати їм нову основну платформу і це би було дієво.

Святослав Грабовський:

Створення нової політичної партії, яка буде ще одною із 200 існуючих – це процес ще зашвидкий. До того рівня має дорости суспільство, підготуватись і тоді поява нової сили, яка почне міняти країну, стане саме собою зрозумілим. Важливіше є – які наші цілі і якими методами ці цілі досягати. Добре себе показали громадські ріхи типу «Чесно», дослідження «Опори». За наслідком таких діяльностей, парламент обновився на 70%. Я думаю, що нам варто зосередитись на розробці інструментарію, який ми можемо дати кожному громадянину, який хоче змін і в цій країні. Можливо, коли кожен з 46 млн. почне користуватись інструментарієм, змінюватись самому і змінювати щось навколо себе, от тоді виникне необхідність створення нової політичної сили. Мало того – у нас не буде проблеми з кадрами.

Тарас Возняк:

Тут зразу всі якось переходять до кінця: «Ні! Не робити партії, а потім дискусія на тему, чи треба збирати членські внески.» Питання першої частин дискусії  - чи взагалі є поле, запотребування в суспільстві. Якщо нема, то нема.

Юрій Кужелюк:

Що потрібно для створеня і для функціонування партії? Ідея, люди і гроші.  Говорити, що ми зможемо існувати за членські внески – це … Друге питання – люди. Коли ми говоримо про нову політичну силу, то потрібні нові люди. Люди вірять не ідеям, вони вірять людям. Відповідно, повитнні сформуватись речники, здатні ті ідеї донести. Якщо навіть буде ідея і гроші, то є випадки, коли немає людей, здатних ті ідеї донести і результат однаковий.

Щодо об’єднання політичних сил. Скільки не об’єднуй політичні нулі, в результаті вийде нуль.  

Нова політична партія. У всіх нас різні політичні погляди і кожен має на них право. Це товариство в одній партії – це проблематично. І останнє. Ні в якому разі не можна створювати нічого нового – на носі президеньтські вибори. А от чи треба збиратись і створювати рух – треба! Задля того, аби заставити от цю опозицію не розділитися і тикати їй весь час носом – виставити одного кандидата, інакше ідея виходу всіх у другий тур може призвести до того, що сформується пара Янукович-Симоненко і ми будемо мати те, що маємо. Такий рух, політичний тиск – це потрібно.  

Лев Захарчишин:

         У мене відчуття, що ми говоримо про технології, а не хочемо вперто говорити про принципи. Для мене очевидно, що ми маємо кризу довіри народу до політики як системи управління держави.  Є два способи. Перший – далі, використвуючи гроші, ЗМІ, маніпулювати народом. Опозиція, прийшовши до влади, прекрасно знає, що робити. Як це змінити адже тому і є недовіра. У 2004 році була віра. Потім був кидок. Як вийти з цього замкненого кола?

Тому ідея сворення нової політичної сили – неактуальне. Треба пробувати працювати з людьми. Завдання інтелігенції – або обдурити, або спробувати попрацювати з людьми. На це є запит суспільства.   

Дзвінка Мамчур-Калинець:

Якої політичної сили боїться сучасна влада? Очевидно, що ніякої.  Єдине, чого вона боїться – це масовго здвигу народу і це ми бачили впродовж останніх місців і навіть років.  Друге питання – за ким піде народ і кому повірить? Народ хоче політичної сили і дійсно сили, в повному розумінні цього слова. Ті люди,які мали б реальний вплив, а не були б однією із 200 партій. Що ми можемо сьогодні запропонувати? Не відкидати плану «Б» і, можливо, утворити нову партійну силу. Це, мабуть, не варто відкидати. Однак треба розуміти, що сьогодні це не вирішить тих завдань, які ми ставимо перед собою.  Хто ж сьогодні перемагав і перемагає? Сьогодні вже не один раз казали – об’єднаний кандидат. Тобто, народ хоче єдності. Сьогодні ми можемо запропонувати об’єднану громадську силу, яка би підтримувала об’єднану опозицію у папрламенті у разі її єдності. Це може бути обширний громадський рух, який би базувався на різних ініціативах, які би могли виробляти чіткі рамки.

Юрко Антоняк:

Для мене йдеться про первну річ, яка, можливо, всіх нас тут і зібрала. Існує потреба суспільної мобілізації. Основною причиною поразки помаранчевого політичного руху була, на мій погляд, суспільна демобілізація, яка наступила після президентських виборів. Вона не була потрібна тим, хто прийшов до влади. І що вийшло, ми всі прекрасно знаємо. Чи хоче нинішня офіційна опозиція суспільної мобілізації, по них того не видно. Активності на місцях тих партій, які зараз представлені у парламенті, абсолютно не видно. Питання суспільної мобілізації є назрілим і, принаймні, присутність такої кількості людей є яскравим тому свідченням. Формат, який би забезпечував суспільну мобілізацію, є доконечно потірбним.

Петро Маковський:

             У 2010 році я вступив у партію, яка абсолютно відповідає от цим нині запропонованим цінностям, маніфесту, способі фінансування – це партія Громадянська позиція. Тих 120 грн, які ми свого часу платили членських внесків, як виявилось було недостатньо аби сформувати бюджет для політичної активності і аби перетворити особистий рейтинг Гриценка з 3% хоча би до 4%. І тоді ви знаєте що сталося – прийшла інша українська партія зі своїм олігархом і відбулося умовне об’єднання. Якщо говорити, сьогодні майданчик такий є, є лідер в Києві, до якого можна по-різному відноситись, але можна було би підтримати цей проект. Бо не треба творити щось нове. І як керівник міської організації (Громадянської позиції) у Стрию, можу сказати, що це є люди дійсно нової формації.

Тарас Возняк:

Хотів би ще раз повернутись до Комітету опору диктатурі. Тут є кілька осіб, які були його засновниками. З КОДу можна іронізувати, але він виконав своє завдання. Друге питання – змусити їх, цих наших трьох опозиційних лідерів, зараз триматися разом, навіть якщо вони ненавидітимуть один одного. Ми мусимо зрозусіти, що кандидат в президенти в першому турі має бути один, бо Янукович, якщо не буде єдногості і одного кандидата, 

у другому турі переможе будь-кого . Також ми мусимо змусити тих трьох красенів визначити одного не тільки в принципі, а персонально. Самі вони на це не підуть. Вже не кажучи про їх політичні сили. Їх треба змусити до цього неппростого вибору.

Андріан Фітьо:

Що стосується соціального капуталу – він базується на довірі. Це основний нематеріальний актив в сьогоднішніх реаліях. Зараз дійсно є криза довіри. Ми зробили таку працю «Українська хартія чесності», де є два таких поняття – чесне слово і стіл переговорів на випадок, якщо ми не можемо стримати свого слова.

Відповідаючи на запитання, чи є сьогодні запит? Він є, але потенціалу немає. На наш погляд треба починати із маленькийх кроків. Перше – це дійсно стоврювати дискусійні майданчики і, може дійсно об’єднати інтелектуальні середовища Львова. Окрім того, треба відпрацювати процедури взаємодії тих чи інших ініціатив. Окрім того – стратегічний план розвитку держави.

Тарас Плахтій:

Пропоную ідеологічне питання відкласти в сторону, питання партія чи рух теж відкладемо в сторону і спробуємо рефлексувати, що зараз відбувається тут, в залі.

 Ми з вами зараз знаходимось в рамках самоорганізаційної великої групи в соціологічному розумінні. Причому в позиціях рівний з рівним. Ця позиція у відповідності з нашою біологічною природою активує нас, аби визначити, хто тут буде лідером. Це було мільйон років тому, і це відбувається зараз тут. Воно приховане всілякими цивілізаційними наворотами. Якщо не втручатися у природній перебіг подій, то виділена енергія приведе до конфлікту, який визначить неформальних лідерів. Причому більша частина нашої виділеної енергії канонізується у конфлікті. В результаті спершу появляться кліки, потім - появиться керівне ядро. Лідер, який отримує всю повноту влади. Але оскільки ми з вами говоримо, що ми демократичні, то лідер не буде володіти легальними інструментами примусу, щоби змусити нас тут залишитися. Більшість з нас піде, залишиться лідер і його прихильники, які будуть імітувати діяльність.

Такий шлях проходять всі українські ініціативи, які утворилися чи утворюються. Ця проблема лежить в конексті проблеми, яка називається «трагедією спільного». Вона говорить про те, що велика група людей така як у нас тут в принципі не може реалізувати свої групові інтереси. Тобто ми з вами розуміємо, хочемо реалізувати інтереси, але в принципі, не спроможні цього зробити.

Для того, щоб це зробити, ми змушені з вами обрати лідера, керівне ядро, малу групу, яка буде нами управляти. На відміну від великої групи, мала може реалізувати свої  особисті групові інтереси, про що свідчить те, що сьогодні корпорації в світі домінують як найуспішніші організаційні структури. Якщо в лідерів немає інструментів примусу, то загал розходиться і ми з вами сидимо з дулями в кишенях і чекаємо, хто стане лідером, аби потім рорзвернутись і сказати: «А що в нього вийде».

Шановні колеги, давайте будемо реалістами. Якщо є одна людина-лідер, вона так чи інакше, потрапить під зовнішнє управління. Якщо ні – їй поставлять на дорозі «Камаз» або куля через п’ять дерев попаде в голову. Якщо ми в органіазації з вами поставимо позицію лідера, яка визначає майже все, то очевидно, він відразу попаде під зовнішнє управління і його дії будуть модеруватись ззовні. Яка альтернатива? Вона полягає в полілідерстві, але не природному, а штучному. І причому в полілідерстві за напрямками. Щоб у малій групі подолати альфа-самця, є тільки один спосіб. Коли ви на кожному кроці взаємодії є представником іншої групи. В інший спосіб не вдасться подолати. Якщо хтось думає, що взяти хорошу ідею, створти партію чи рух і все вийде.. Не вийде, бо за деякий час прийдуть наглі і хамовиті особи, які через конфлікт просто захоплять вдаду. Аби ви розуміли: ідеї окремо, організаційна культура – окремо. Виробити і застосувати нову організаційну культуру – і організація буде устпішною. Якщо ми з вами не подолаємо внутрігрупові і міжгрупові конфлікти на системному рівні, буде те, що завжди із 200-ми партіями. Хочу сказати одну тезу – якщо ви хочете отримати те, що ніколи не мали, мусите робити те, що ніколи не робили. Зокрема, в контексті організаційної поведінки.  

Олег Кузан:

         Шановні колеги, ми з Тарасом Плахтієм вже два роки в «Зарваницькій ініціативі» співпрацюємо і дискутуємо на ту тему і моя функція завжди його приземлити, а його окрилити якось. Коли в житті ми робимо щось, або творимо щось, то це зажди компроміс між реальністю і ідеєю, яку ми в голові маємо, але мені найбільше сподобалось чим Тарас закінчував  - фразу про те, що коли ви хочете щось мати таке чого ми не мали, а ми хочемо мати щось таке в Україні, чого ми не мали, то ми маємо робити не так як ми завжди робили.

Я не знаю чи треба зараз, сьогодні чи завтра створювати політичну партію. Але я точно знаю, що політична партія Україні потрібна інша, не така як є на сьогодні. І можливо шлях і полягає в тому, щоб абстрагуватися, піднімати голову вище підлоги, вище стола і відходити від того, що навколо нас, що нам зараз заважає і трохи пофантазувати, щоб утворити нову ідею про яку говорив Тарас, те що не зовсім прив'язане до сьогоднішнього життя. Яка мала б бути така організація, може партія, може не партія, може громадський рух. Я висловлю своє бачення і зосереджуся всього на кількох пунктах, хоча є багато про що говорити.

         По організаційні частині: дуже важливе питання лідера і завжди говоримо так, ну як ми зможемо без лідера, коли лідера завжди люди хочуть, а ми ніколи не пробували без лідера, політична партія не пробувала без лідера це робити. Насправді ми маємо досвід, багато хто тут має досвід, наприклад ми говорили про кінець 80-их, початок 90-их років, коли були організації які не мали лідера, зокрема я був в Студентському братстві. До 91-го року Студентське братство не мало жодного чіткого лідера, завжди була купа людей і насправді ми зробили дуже великі речі і мало хто в тому сумнівається, в тому числі і студентське голодування.

Друге питання. Так, технологічно лідер потрібен для успіху, тому можна шукати варіанти, не можна сказати, хай буде лідер і хай все вирішує, треба шукати варіанти. Один з тих варіантів наприклад є далека від нас країна США, вони на кожні президентські вибори обирають лідера. Технологічного лідера і вони всією партією на нього працюють, але він не є господарем цієї партії. Вони фактично раз в 4 роки його міняють.

         Крім такого круглого столу є ще ряд процесів які тривають в Києві і у Львові в невеликих групах. Ми якраз пробуємо, щоб це якось ширше оговорювалось. І певні напрацювання є, як скажімо забезпечити полілідерство, як забезпечити цього технологічного лідера. Треба перед собою ставити завдання для таких майданчиків, круглих столів, дискусійних груп і пробувати їх вирішити. Вирішити саме зв'язок ідеї з реальністю навколо.

Чому ми маємо проблеми в політичних партіях, наприклад в «Громадянській позиції», бо це є власна партія, партія Гриценка. Бо наприклад під час «КОДу», коли він формувався і у Львові вже був сформований, а поза межами ще ні, «Громадянська позиція» в різних областях була найближчим союзником. І тут Гриценко одноосібно вирішує вийти з КОДу. Не заважаючи на те, що партія працювала, люди підтримували її участь в КОДі потім вона спокійненько вийшла. Будь-яка людина, коли щось трапляється може повернути не туди, якщо це буде її приватна партія, то це одразу стає проблема всієї партії, всіх людей. Тому треба знати механізми, які не допустять приватної партії, приватних осередків.

Ключове питання у формуванні будь-якої партії - це люди. І всі хто шукав колись людей для утворення партії знає, що коли він знаходить десь в райцентрі чи області людину і каже так, ти тим займаєшся, та людина одразу цікавиться, що вона буде мати і хоче гарантій. Таким чином людина дістає приватну організацію. Отримує її на вічно, або якщо відбувається якась зміна в організації - то це якась революція, захоплення, вибивання дверей, або ще якось інше. Я розумію, що є такі обставини нашого життя і ми виходимо з цих обставин. Але якщо ми знову спробуємо такі ж речі робити, то ми знову приведемо до такого самого. Тому краще не шукати легкого шляху, шукати важчий шлях і пробувати знайти інші механізми.

Одне з важливих питань, яке з цим пов'язане - це полілідерство, відкритість, ідеологічна частина. Для будь-якої структури, громадського руху попри все ключове питання - не просто не брати участь в корупції, особливо в місцевих органах вади, але й активно проти цього боротися.

Тарас Возняк:

Більшість залу, в мене склалось таке враження схиляється до громадського руху, громадської організації, якогось об'єднання. Далека мета - Євроінтеграція і тактична мета - змушення парламентської опозиції до єдності, змушення її, щоб вона визначила єдиного кандидата на президенти.

Андрій Мисик:

Головна політична подія, яка нас очікує - це 2015 рік - вибори Президента в Україні. Хоча я б не робив таких заяв політичних, що все, це кінець, якщо в 2015-му році, якщо когось там не буде, а буде хтось інакший - все пропало.

Тисячу років Україна бореться і це напевно наша головна ідея і місія. Абсолютно годжуся, що ми маємо їх змусити вибрати одного кандидата в президенти і бути разом. Головне питання - а для чого? Якість тих людей, які є зараз в опозиції. Єдине справді корисне, на що наразі спромоглася опозиція - це блокування роботи Верховної Ради задля відстоювання особистого голосування. Але змусила їх це зробити громадськість - той самий рух «Чесно» про який ми згадували. Ми повинні змушувати міняти якість тих політиків які є - це є основне завдання.

Віталій Ковтун:

В контексті вище сказаного, я хочу сказати, що ми можемо чекати досить довго і до 2015 і 2020 року і постійно будемо говорити про ті самі речі. Питання полягає в площині нової, якісної політики, політичної сили іншої якості. Якщо ми говоримо про іншу якість політичної сили, то вона починається вже зараз і тепер. І коли будемо заходити на технологічні аспекти, то ми будемо постійно повертатися до одного і того самого. І що стосується того, чи потрібна нам нова політична сила, то я поставив би питання - чи потрібна суспільству нова політична сила з іншою якістю. І тут є єдиний тест, який може пройти ця нова політична сила. Цей тест - це демократичні процедури, і якщо суспільство не готове проходити всі ці процедури, тоді й не треба політичної сили. Але ці процедури можна починати робити вже зараз, тому що напевно готовність суспільства вже назріває, але чи ми готові зараз, що якщо ми не проходимо тесту по процедурах, то ми не працюємо далі і ніхто не приватизовує цю партію.

Богдан Панкевич:

В нас вже роками йдуть мантри за об'єднання. Я підтримую Тараса Плахтія, не може об'єднатися лідерська партія з іншою лідерською партією, це нонсенс, це є приватні структури, або олігарха який володіє, або того лідера який створив і має механізми фінансування. Тому об'єднання можливо тільки нової структури зробленої за новими принципами.

Інше, чого всі пруться в президенти? Та того, що як Ющенко, Кучма, всі думають, що вони будуть таким самим, царем і богом, Василевсом Візантійщини нашої дрімучої. Тому це значення має єдиний отой кандидат при існуючих правилах гри лише. Якщо міняються існуючі правила, міняється все в державі, президент стає таким як от розповідають в Америці. Так, це супершанована людина, це відповідальна людина, це голова виконавчої влади, це він свою життєву місію робить, а не дерибанить для сім'ї.

Я їздив по районах, спілкувався з людьми. Патерналізм зашкалює, люди хочуть обіцянок і люди «хавають» демагогію і так і голосують. От хто картіну маслом ліпше намалює, тільняшку до пупа роздере так і нормально, всьо проходить. Тому ця об'єднана опозиція, це треба, це інструмент, іншого немає. Є їх там троє в парламенті, це інструмент для повалення, для зміни існуючого шляху, але ми не можемо на них молитися як на фетиш, бо це ми створюємо іншого монстра.

Щоб щось міняти треба наново, абсолютно знизу виховувати нову еліту, шукати тих молодих, бо з таких як ми вже ніц не буде. Ми вже є людьми минулої епохи і тамтої ментальності, а тих молодих треба також висувати і дивитися, хто з них має хребет, хто не гнеться, кому дах не їде ні на тисячі баксів ні на ста тисячах і з того може якась еліта виросте.

Дмитро Добродомов:

Гарний приклад привели того, що за останні два роки парламент опозиційний активізувався під тиском громадськості руху «Чесно». Коли є громадські об'єднання, на які на моє переконання, є великий запит - це є одна справа, де можна тиснути, можна говорити про єдиного кандидата в президенти в першому турі і все решта. Як тільки на цьому тлі утворюється якесь політичне об'єднання - це перетворюється в систему конкуренції і розмова зовсім буде інша і сприйняття вже буде конкурентне. Давайте нагадаємо собі, як декілька місяців тому сьогоднішні ситуативні союзники в парламенті таке витворяли!  Чи може забули коли «Свобода» розповідала, що «Удар» - це точно проект Партії регіонів і тому подібне. Сьогодні ми союзники і всі тримають дулю в кишені і чекають хто кого, хто прорветься в другий тур і насправді чхати вони хотіли на запит суспільства, на єдиного кандидата і ми це все чудово бачимо.

Тому ми повинні усвідомлювати, що нове об'єднання, яке б воно не було, буде обвішане усіма можливими ярликами, звинуваченнями, зі співпрацею та підігріванням з усіма можливими олігархами, Януковичами і тому подібне і закінчиться тим, що цю нову політичну силу звинуватять у розколі. Тому на сьогодні основну роль мають відігравати громадські об'єднання, які не претендують на політичне домінування. Пригадуємо КОД, хороші, правильні задуми, а потім прийшли - втрьох на трьох все повирішували. І скажіть, а де зараз КОД? Що, в нас вже поборена диктатура? Хтось для цього щось зробив? Комітету опору диктатурі чомусь немає. Чи в нас немає запиту? Мені здається, що у нас диктатура тільки посилюється на сьогоднішній день і щось треба далі робити з цим.

Орест Осипчук:

Майже чверть населення України народилося вже в незалежній Україні, але їх немає в політичному процесі практично, можливо одиниці. Поки ми не будемо долучати молодь…

Та сама справа Павлюченків, коли збирається молодь без політики чи проплачені мітинги опозиції, мусимо про то говорити, бо дійсно вони були проплачені. Чи той помаранчевий Майдан, чи він би відбувся якби студенти не поїхали? Та не відбувся би він.

Друге на що хотілося б звернути увагу, що в нас дійсно нема жодної партії, де можна було б сказати, що є якась плинність лідерів, плинність керівних кадрів, в нас є партії одного лідера. І цей один лідер спершу кажучи, що ми переможемо, пізніше бачачи, що не дуже переможемо, каже, ми переможемо, але в 2015 році. В кінцевому результаті, що відбувається з виборами? Опозиція їх не перемогла і ніхто не поніс відповідальність. Той хто мав понести відповідальність, тепер називає себе одним з трьох кандидатів в президенти, це не правильно мені здається.

Святослав Грабовський:

Завжди буде влада і завжди буде опозиція. Вони будуть дбати не про інтереси народу, а будуть дбати про те, щоб одне одного очорнити, зайняти їхнє місце і розпоряджатися ресурсами, які належать усьому народу. Тому рухатися швидше всього потрібно як пропонував Тарас Плахтій - якщо в нас є демократія і представницька демократія, то ми мусимо утворювати групи, які б ситуативно вибирали собі лідерів, які б виконували певні функції, тоді будуть важливі тільки функціональні обов'язки лідера і чи він насправді їх виконує, а не персона того лідера. Ми зараз обираємо депутатів районних, міських, обласних рад, депутатів Верховної Ради, натомість механізмів їх відкликання не існує, процедури настільки заплутані, що це не реально зробити. Мало того, немає механізму контролю за їх діяльністю.

Святослав Сурма:

Потрібно пробувати формувати запит в громади. Тобто, щоб від людей не тільки чути, я хочу, а щоб люди знали як досягнути цього. І мені здається ця інтелектуальна частина про яку говорилося, вона є дуже важлива і на цьому треба ставити акцент. Це один з акцентів який ми можемо розвивати на місцях, а тільки на місцях ми можемо отримати ту масу, яка підтримає і зробить нашу громадську силу громадсько-політичною, а потім політичною силою в країні. Тому потрібно йти в люди.

«Зарваницька ініціатива» показала речі, які робилися дуже гарно, але цього недостатньо, потрібно, щоб більш інтелектуально внизу працювалось. І мені здається, що один з таких механізмів можуть бути громадські слухання, які мають законодавчу базу і де ми можемо включати експертів, спеціалістів, думати як вирішувати проблеми на місцях.

Степан Середа:

Народ очікує дій, показуйте свою роботу і тоді народ буде вам довіряти і вибирати. Сьогоднішня влада нам десь й сприяє. При ОДА діють громадські організації, ті організації і ті діячі, які можуть багато чого зробити. Відповідно, якщо ми своїми діями, а через ті ж організації ми можемо тиснути на владу, на адміністрацію, на ту ж раду, на ту ж владу злочинну як ми кажемо, ту ж опозицію не конче добру. Тож давайте через громадські наші діяння щось робимо, а життя розставить все на місце і будемо бачити наступні наші кроки.

Замроз Володимир:

Який сьогодні є запит на місцях. Сьогодні в районних радах є від 4 до 11 політичних сил, то на питання, що у нас є 200 партій. Активних з них 2, деколи 4. І якщо говорити, що ми ставимо рубіконом 2015 рік і президентські вибори, то еліти політичні на низах думають не стільки про президентські вибори, скільки про місцеві.

Сьогодні справді лише одна політична сила активно працює з молоддю, це «Свобода» проте повірте, рівень тих низових членів «Свободи» набагато відстав від їхніх лідерів політичних вверху. І не всі молоді люди хочуть бути 3 чи 5 років прапороносцями чи просто виконавцями, а тоді їх можливо допустять до списку чи до спікерських моментів. Для прикладу, в Буській районній раді є 4 політичні сили, які мають серйозну структуру на рівні району, які говорять про те, що вони не бачать майбутнього з своїми політичними силами і хочуть якогось об'єднання.

Сьогодні, щоб конкурувати з політичною силою ВО «Свобода» на рівні району, то немає жодних проблем, але ті методи, які вони застосовують, якими вони йдуть до людей, є настільки провокативні і такі прості, що просто викликає сміх. І є запит на створення політичної сили в суспільстві Галичини. Сьогодні хтось сказав, що близько 20% чекають на таку силу, я вам скажу, що на рівні району є значно більше. Бо ВО «Батьківщина» сьогодні є розгублена, вони не знають, що їм робити і не будуть нічого робити, «Фронту змін» як такого практично немає, а всі ті, хто є активним в районі, вони вже розійшлися по політичних партіях і їм жаль кинути. Тих активних людей, які є в районі, можна об'єднати в одну політичну силу. Щоб була активна діяльність, йти до людей, має бути зацікавленість кожного хто буде там приймати участь. Якщо місцева еліта каже, що їх цікавлять місцеві вибори, але перед тим будуть президентські, то можна й скористатись.

Зиновій Бермес:

Коли ми говоримо про партії та рухи то ми маємо розуміти, що завданням партій і рухів є прийти до влади, а прийти до влади значить відповідати і ми останні дні багато чули про кнопку, ту магічно, як її мають натискати і скільки. Але чи ми усвідомили які рішення будуть випускатися далі. Ми на передодні страшенних проблем які буде мати держава. Чи здатна влада провести системні економічні реформи для того, щоб врятувати державу, ми на межі бути чи не бути. І тому дуже важливим є зв'язок суспільства з владою.

Михайло Зінько:

Щоб отримати відповідь на питання чи потрібна нова політична сила необхідно створити політичний дискусійний клуб куди будуть вноситися внески і будуть бачити як через партійні внески можна створювати якісь структури. Потім попрацювавши по галузях - не тільки політологи, але й економісти, фінансисти, освітяни, медики, представники різних прошарків суспільства... І тоді ми побачимо чим живе суспільство, чим воно хворіє і от тоді в результаті роботи такого дискусійного клубу, можна буде отримати якусь відповідь.

Юрій Танасійчук:

Багато з нас були в громадській раді при ОДА. Це провал, провал на самому початку. Ми сьогодні даємо оцінки Києву, але давайте не забувати, що ми маємо брати відповідальність за те, що ми провалюємо тут на місцях. Орган управління 180 осіб - це абсурд, який був закладений з самого початку.

Багато хто з тут присутніх і також себе відношу до тих людей, які брали участь в розбудові теперішніх неадекватних чи неефективних політичних партій. Це також наша відповідальність. Ми легко критикуємо, але не забувайте, що ми також брали в цьому участь певною мірою.

Мені дуже імпонує теза щодо громадських рухів і так званого громадського лобізму окремих питань і тут як на мене два успішних приклади:

 1. закон про доступ до публічної інформації

2. я сподіваюсь, що успіхом закінчаться - особисте голосування і тенденції підуть на місцях, принаймні в міські ради і міст обласного значення, я вже не говорю про районні.

Ми зможемо говорити про нову політичну партію, якщо поміняємо власні підходи і власні бачення, а підставою для цього можливо і стане цей громадський лобізм, навколо якого об'єднаємось всі ми.

Левко Захарчишин:

Потужні профспілкові організації, приклад того в світі є так. Коли за гроші учасників існує організація. В залежності від розміру чисельності організації. Але якщо якимось іншим іноземним силам вигідно, щоб в Україні розвивався якийсь процес який з нами співпадає, так в чому проблема, давайте використовувати, немає в тому проблеми. Проблема в тому, щоб не брати в того кому не вигідно підтримувати нас. Тому що ми розуміємо...

Ми багато говоримо про те, що народ вимагає, народ хоче. То давайте спробуємо відповісти на питання, а чого хоче народ. Можна багато про це говорити окремими темами. Ми багато говоримо треба чи не треба нову політичну силу, а я питаю кому треба - народу, а будь-якій людині потрібно дві речі: задовольнити свої природні потреби і щоб її поважали.

Майстерність будь-якого політика полягає в тому, щоб не довести до голоду, бо доведеш до голоду - згризуть. Але в чому є геніальність хорошого лідера - дати можливість відчути, що тебе поважають.

Проблема теперішньої опозиції є в тому, що вона дуже добре знає, чого вона йде до влади. От як це поламати, як вернути людей в нормальне русло, коли красти - це погано, давати це теж погано, це питання є в тому числі до нас.

Успіх польської реформи останніх років - це поєднання інтелектуальних еліт та робітничого руху. Над реформою місцевого самоврядування вони працювали 10 років, щоб потім 10 років впроваджувати її і воно працює.

Ігор Коліушко:

Є небайдужість, активність і готовність до участі в суспільних процесах. Є сумніви, що робити, якою дорогою йти чи створювати політичну силу чи ні. Врешті решт, треба не забувати, що суспільну організацію в цілому ніхто не відміняв і власне, якщо ми говоримо не про нашу персональну роль, а про успіх в розвитку суспільства загалом, то в цьому має бути і рівень громадських організацій, і рівень інтелектуальних клубів, і звичайно рівень політичних партій. Тому що на виборах участь братимуть тільки політичні партії, але партії нічого не досягнуть, або тільки залишатимуться маніпулятивними, якщо не будуть опиратися на громадську активність, на інтелектуальні напрацювання й таке інше.

При цьому, дуже важливо мені видається не змішувати одне з другим – у кількох виступах сьогодні прозвучало – давайте об’єднаємо Ініціативу Першого грудня, і «Зарваницьку ініціативу», і рух «Чесно», і якісь партії. От це от – найстрашніше, що б ми могли зробити – це почати усе об’єднувати.  

Я часто думаю і не знаходжу відповідей на питання як донести розуміння до широких мас людей оцих ролей, які в суспільстві кожен повинен виконувати. Три роки тому, коли ми почали ініціювати «Зарваницьку ініціативу» і, власне, що таке «Зарваницька ініціатива» - це платформа для громадського спілкування, це точно не політичний проект, це не може бути в жодному разі політичною організацією. На кожній зустрічі лунали звинувачення хоч в одному питанні, але точно звучало - це ви щось таке придумали, ви тут хочете замутити якусь політичну ініціативу. Рік чи два переконували, спростовували ці підозри. Тут на горизонті появилися парламентські вибори і на кожній зустрічі вже ніхто не хотів слухати про жодні громадські ініціативи, всі хотіли слухати про вибори і про те, за кого голосувати.

Перед тими виборами було багато хороших, правильних політичних ініціатив, але якби вони були хоч на пару років раніше, з них би щось могло і вирости.  Із того ж «ДемАльянсу» і з багатьох інших ініціатив по об'єднанню, платформа «Собор»… Хороші речі задумані були. Але коли такі політичні ініціативи стартують за пів року до виборів - у це вже ніхто не вірить. І навіть технологічно це не може нормально спрацювати. Тому давайте про це думати зараз, думати кому що ближче до душі.