РЕДАКЦІЯ ЧИСЛА
Тарас Матіїв
Марта Філь
Анна Ясенська
Назар Гончар
Шурпіт Коц
Назар-Назар Багнера-Багнет

незалежний культурологічний часопис «Ї»
число 33* / 2004
ЕРОТИКА

 

ЗМІСТ
АВТОРИ ЧИСЛА
ПЕРЕСЛАТИ (PDF 1,8 Mb)

Метафора культури

«Ми отримуємо насолоду від будь чого – від ентомології, від вивчення океанів, від дослідження структури клітковини – тільки не від самого життя»
Генрі Міллер

«Буш порадив ізраїльському прем’єру зайняти більш гнучку позицію»
З повідомлень Інтерфаксу

Посеред 613 заповідей, що регулюють життя єврея від самого народження до смерти, немає жодної вимоги любити Бога. Єврейський Бог не претендує на людську любов. І напевне власне тому у Старому Заповіті знайшлося місце для дивовижної еротичної лірики. У «Пісні Пісень» царя Соломона ім’я Бога не згадується жодного разу, а про любов еротичну і тілесну говориться відкрито. Очевидно, у біблійні часи євреї знали про любов не менше, аніж автори індійської «Камасутри». І хоча сьогодні релігійні євреї кохаються з жінкою через дірочку у простирадлі, щоб не відволікатися у думках від заповіді «плодіться і розмножайтесь», для багатьох ізраїльських дітей «Пісня Пісень» – це перший еротичний текст, за читання якого не перепадає від батьків.

Дисидентська природа еротики (як, зрештою, і смерти, але не народження) міститься у її некерованості, непередбачуваності. Як доказ – сексуальні революції різного масштабу, з часів найбільшої з поміж них збігло понад 30 років. З часів урочистого спалення опудала ідеологічного пуританства, при якому народ розмножувався черенкуванням, оскільки «сексу не було», минуло вже понад 10 літ. Після всього, через що ми пройшли, що прочитали, що побачили, життя наше людське мало б стати вільним і наповненим. Нічого подібного. Радше видається, що еротика і надалі мертва, принаймні в українському контексті. Не у тому сенсі, що посередником між чоловіком і жінкою стала пробірка, а у тому, що не беремо до співучасти слово, не витворюємо омовлену, виписану еротичну культуру.

Анонсуючи це число журналу, були готові до повені текстів, нехай і різних за якістю. Однак, не були готові до посухи. Був легкий «сліпий дощик» молодіжної поезії, після якого згадалося чиєсь влучне зауваження: «як шкода, що секс тратиться на молодих». Було кілька наших спроб спровокувати молодих українських авторів, однак, вони самі влучно зауважували, що вже «пішли із великого сексу». Навернути їх туди бодай у формі написання культурологічних есе виявилося справою безнадійною, як чесні вибори. Невже для них, молодих, опущені повіки означають лише втому? Невже любовна гра словами зачахла?

Що тепер убиває бажання описувати одну із найприродніших царин високої людської культури? Адже для того, аби сексуальність стала еротикою і увійшла у царину культури, потрібне мистецтво, і мистецтво слова зокрема. Иншої мови, окрім мови художньої, немає і не могло бути.

Як і віршам, коханню потрібні глибока загальна культура і штучні обмеження – кайданки рим, упряж розміру, загущена реальність образу. У сексі умовність називається еротикою, мета якої виховання почуттів через чуттєвість, хоча у самій природі еротики закладено ідею заборони. Середньовічна сороміцька оповідка вважалася непристойною тільки тоді, коли у ній йшлося про ченця. Романтик Віктор Гюго лякав, що покінчить життя самогубством, коли його наречена на людях оголила литку. Коли соціологи проводили перше сексологічне опитування, їх намагалися зупинити з поліцією. Сьогодні царина інтимного вийшла назовні, перестала ховатися і критися. Тут саме час згадати про ту межу, що відділяє еротику від порнографії, але не відважуся її визначити хоча б тому, що не вірю у необхідність цієї карколомної операції.

Смію запідозрити, що достойні критики-психоаналіти десь помилялися, десятиліттями переконуючи нас у тому, що культура є метафорою еротики. Навпаки: еротика є метафорою до усього обширу загальнолюдської культури. На цій інверсії фройдизму працюють кращі твори новаторського мистецтва, особливо — у кіно. У фільмі Фасбіндера «Недовгий шлюб Марії Браун» сексуальні стосунки героїв – парафраз історичної долі повоєнної Німеччини. Фільм Пітера Грінуея «Кухар, злодій, його дружина і її коханець» у декораціях еротичної драми розповідає притчу про помсту звільненого Просвітництвом плебсу.

Література, кіно, малярство – підсвідомість людського суспільства. Не вміючи брехати, вони чесно служать дзеркалом наших ілюзій. Варто згадати найбільш успішні фільми, тексти, щоб зрозуміти, про що мріє людина. Якщо звести відповідь до одного слова, можна сказати коротко і красиво – про Любов. Річ у тім, що мистецтво ніколи і не знало иншої достойної теми, так що доводиться розбавляти одиноку лаконічність цього іменника різного роду уточнюючими прикметниками. Багато з них зібрані під обкладинкою літературного випуску журналу «Ї».

Ірина Магдиш

ЗМІСТ

Іздрик Боро плюс

Марко Вучіна  Позичена оповідка

Назар-Назар Багнера-Багнет Дорота і невротик

Євгенія Кононенко Без мужика

Від Каліґули до Моніки Лєвінскі

Наталя Ступко Бажання

Галина Крук Ангелоїдка. Смерть. Аналізатор

Ростислав Чопик Вовчок

Шурпіт Коц Інлірика

Ігор Бондар-Терещенко Жінка як те

Андрій Рєпа Порноалетейя

Микола Мамон, Ігор Горін, Алєг Рєут Трактат про ґендер

Ірися Ликович Феєрія для себе. Вічність

Микола Гоманюк Інстинкт фотосамозбереження

Назар Гончар Їбетка

Автори числа

Назар-Назар Багнера-Багнет, незбагненний блазень, що з одіжі найбільше полюбляє табличку не на грудях, а значно нижче – там, де у чоловіків живе творець. На ній так і написано: «Тут був творець». Судячи з віршів, творець там є і понині.

Ігор Бондар-Терещенко, українець у донецькому екзилі. З’їв пса на ниві літературної критики. Тепер відгавкується сам.

Марко Вучіна, прозаїк, критик (Сербія)

Микола Гоманюк, автор, любитель старих світлин і юних модельок. Як і пасує старшому викладачу кафедри філософії і соціології Херсонського державного технічного університету, завідувач відділу візуальної антропології «Народного архіву», стипендіат програми ім. Кірк­ланда Польсько-Американської фундації Свободи (2003-2004 рр.).

Назар Гончар, адепт фонем рідної мови. Спілкується винятково окремо взятими голосними. У його виконання вони стають ледь чутними.

Ігор Ґорін, вокаліст і автор пісень гурту Chiliбомберс (гурт не має прописки), своє CV завжди починає з рядка про дату втрати незайманості, разом з Мамоном є учасником літературного об’єднаня «Levый strauss», chilibombers@mail.ru

Іздрик, редактор одного дня – Четверга (він же – журнал). Плекатор юних авторів і авториць. Судячи з його текстів (див. Журнал Ї № 33 і № 33*), використовує різні техніки де­флорації слова.

Євгенія Кононенко, о-плоть української жіночої літератури. Сподіваємося, що «Без мужика» – випадкова перверсія, а не початки клінічного фемінізму. Хоча...

Шурпіт Коц, найніжніший поет у збірнику, безсумнівний представник чоловічої статі, що будь-які кризові ситуації воліють вирішувати шляхом «шур під коц».

Ірися Ликович, студентка УжНУ.

Микола Мамон, член худради Центру молодіжних ініціатив «Тотем» (м. Херсон), засновник наукового дадаїзму, mamon_off@wp.pl

Андрій Рєпа, універсальний аспірант Національного Університету «Києво-Могилянська Академія») автор. Пише фахово про все. Досліджує актуальні проблеми соціології, філософії та літературознавства. Проблем не бракує, безробіття не загрожує.

Алеґ Рєут, кандидат тех. наук, хоча і працював в міністерстві економіки Республіки Карелія так и залишився на все життя людиною без трудової книжки, і саме тому життя вирішив присвятити створенню сайту, арт-галереї та кінофільму «Остання сторінка мого життя», www.thelastpageof.com

Наталя Ступко, філолог-славіст, редактор, перекладач, актриса аматорського театру. Пише багато, друкується мало. Презентованим оповіданням відважилась на літературний дебют.

На головну сторінку | Пишіть нам




Природа красоты